Слава ЗСУ!

— Цілком правильно. Але тепер я живу в середній кімнаті.

— Розумію, через ремонт. До речі, непомітно, щоб ця стіна потребувала невідкладного ремонту.

— Зовсім не потребувала. Я думаю, це просто привід, щоб переселити мене з моєї кімнати.

— Можливо. Отже, вздовж протилежної стіни тягнеться коридор, куди виходять двері всіх трьох кімнат. У коридорі, звичайно ж, є вікна?

— Так, але дуже маленькі. Пролізти крізь них неможливо.

— Оскільки ви обидві замикалися на ніч, то з коридору потрапити до вас у кімнати не можливо. Будьте такі ласкаві, пройдіть до своєї кімнати і зачиніть віконниці.

Міс Стоунер виконала його прохання. Холмс, попередньо оглянувши вікно, спробував відчинити віконниці зовні, але безуспішно не було жодної шпаринки, крізь яку можна було б просунути лезо ножа, щоб підняти засув. у лупу він оглянув завіси, але вони були з твердого заліза і міцно вставлені в масивну стіну.

— Гм! — буркнув він, задумливо почухуючи підборіддя. — Моя первісна гіпотеза не підтверджується фактами. Коли віконниці зачинені, у ці вікна не влізти… Добре, подивимося, чи не вдасться нам з'ясувати що не будь, оглянувши кімнати зсередини.

Маленькі бічні двері вели у вибілений вапном коридор, у який виходили двері всіх трьох спалень. Холмс не вважав за потрібне оглядати третю кімнату, і ми відразу пройшли в другу, де тепер спала міс Стоунер і де померла її сестра. Це була просто обставлена кімната з низькою стелею й широким каміном, одним із тих, які зустрічаються в старовинних сільських будинках. В одному кутку стояв комод; інший куток займало вузьке ліжко, покрите білою ковдрою; ліворуч від вікна був туалетний столик. Оздоблення кімнати довершували два плетених стільці і квадратний килимок посередині. Панелі на стінах були з темного, поточеного шашелем дуба, такі старі й вицвілі, що здавалося, їх не міняли з того часу, як спорудили цей будинок.

Холмс узяв стілець і мовчки сів у кутку. Очі його уважно ковзали вгору і вниз по стінах, бігали по кімнаті, вивчаючи й оглядаючи кожну дрібницю.

— Куди проведено цей дзвінок? — спитав він нарешті, показуючи на товстий шнур, що висів над ліжком, торкаючись китицею подушки.

— До кімнати прислуги.

— Він начебто новіший від усіх інших речей.

— Так, його провели кілька років тому.

— Мабуть, ваша сестра попросила про це?

— Ні, вона ніколи ним не користувалася. Ми завжди все робили самі. — Справді, тут цей дзвінок — зайва розкіш. Ви мені вибачте, якщо я вас затримаю на кілька хвилин мені хочеться гарненько оглянути підлогу.

З лупою в руках він опустився на підлогу і почав повзати, пильно вивчаючи кожну щілину в дошках. Так само ретельно він оглянув і панелі на стінах. Потім підійшов до ліжка, уважно оглянув його і всю стіну, біля якої воно стояло. Потім узявся за шнур дзвінка і смикнув його.

— А дзвінок-то несправжній! — мовив він.

— Він не дзвонить?

— Він навіть не з'єднаний із дротом. Цікаво! Бачите, він прив'язаний до гачка саме над тим маленьким отвором для вентилятора

. — Як дивно! Я й не помітила цього.

— Дуже дивно… — бурмотів Холмс, смикаючи за шнур. — У цій кімнаті багато чого привертає до себе увагу. Наприклад, яким дурним будівельником треба бути, щоб вивести вентилятор у сусідню кімнату, коли його з такою ж легкістю можна було вивести назовні!

— Все це зроблено теж не дуже давно, — сказала Елен.

— Приблизно тоді, коли й дзвінок, — зауважив Холмс.

— Так, саме в той час тут дещо переробили.

— Цікаві переробки: дзвінки, що не дзвонять, і вентилятори, що не вентилюють. З вашого дозволу, міс Стоунер, ми перенесемо наші дослідження в інші кімнати.

Кімната лікаря Грімсбі Ройлотта була більшою, ніж кімната його пасербиці, але обставлена так само просто. Похідне ліжко, невелика дерев'яна поличка, заставлена книгами, переважно технічними, крісло поруч із ліжком, простий плетений стілець біля стіни, круглий стіл і велика залізна вогнетривка шафа — ото й усе, що впадало в око, коли заходиш до кімнати. Холмс повільно походжав по кімнаті, з неабияким інтересом досліджуючи кожну річ.

— Що тут? — спитав він, стукнувши по вогнетривкій шафі.

— Ділові папери мого вітчима.

— Ого! То, виходить, ви заглядали в цю шафу?

— Тільки раз, кілька років тому. Я пам'ятаю, там була купа паперів. — А чи немає в ньому, приміром, кота?

— Ні. Що за дивна думка!

— А ось погляньте!

Він зняв із шафи маленьке блюдце з молоком.