Слава ЗСУ!

— Я бачив заповіт покійної дружини лікаря, — сказав він. — Щоб точніше розібратися в ньому, мені довелося дізнатися про нинішню вартість цінних паперів, про які в ньому йдеться. У рік смерті загальний прибуток її складав майже тисячу сто фунтів стерлінгів, але відтоді у зв'язку з падінням цін на сільськогосподарські продукти зменшився до семисот п'ятдесяти фунтів стерлінгів. Вийшовши заміж, кожна дочка має право на щорічний прибуток — двісті п'ятдесят фунтів стерлінгів. Отже, якби обидві дочки вийшли заміж, то нашому красеню залишилися б жалюгідні крихти. Його прибутки значно зменшилися б і в тому разі, якби заміж вийшла лише одна з дочок. Я не дарма витратив сьогоднішній ранок, бо маю тепер чіткі докази того, що. у вітчима були досить вагомі підстави перешкоджати заміжжю пасербиць. Обставини занадто серйозні, Вотсоне, і не можна гаяти ні хвилини, особливо тепер, коли старий знає, що ми цікавимося його справами. Якщо ви готові, треба скоріше викликати кеб і їхати на вокзал. Буду вам надзвичайно вдячний, якщо ви покладете в кишеню револьвер. Револьвер — чудовий аргумент для джентльмена, який може зав'язати вузлом сталеву кочергу. Револьвер і зубна щітка це все, що нам знадобиться.

На вокзалі Ватерлоо нам пощастило відразу ж сісти в поїзд. Приїхавши в Летерхед, ми в готелі біля станції взяли двоколку і проїхали миль п'ять мальовничими дорогами Суррея. Був чудовий сонячний день, і лише кілька пір'їстих хмаринок пливло в небі. На деревах і на живоплоті біля доріг розпустилися зелені бруньки, повітря було напоєне пахощами вологої землі.

Дивним здавався мені контраст між солодким пробудженням весни і жахливою справою, через яку ми прибули сюди. Мій приятель сидів спереду, схрестивши руки, насунувши капелюха на очі й опустивши підборіддя на груди, занурений у глибокі роздуми. Раптом він підняв голову, ляснув мене по плечу і показав кудись удалину.

— Погляньте!

На схилі пагорба розкинувся великий парк, що на самій вершині переходив у густий гай; крізь гілки виднілися обриси високого даху і шпиль стародавнього поміщицького будинку.

— Сток-Морон? — спитав Шерлок Холмс.

— Так, сер, це будинок лікаря Грімебі Ройлотта, — відповів візник. — Бачите, там он щось будують, — сказав Холмс. — Нам потрібно потрапити туди.

— Ми їдемо до села, — сказав візник, показуючи на дахи, що виднілися трохи віддалік ліворуч. — Але якщо ви хочете скоріше потрапити до лікаревого будинку, вам краще перелізти отут через паркан, а потім пройти полями. По тій он стежці, де йде ця леді.

— А ця леді начебто міс Стоунер, — сказав Холмс, прикриваючи очі від сонця. — Так, ми краще підемо стежкою, як ви радите.

Ми вийшли з двоколки, розплатились, і екіпаж покотив назад у Летерхед.

— Нехай цей малий думає, що ми архітектори, — сказав Холмс, коли ми лізли через паркан, — тоді наш приїзд не викличе особливих розмов. Доброго дня, міс Стоунер! Бачите, ми дотримали свого слова!

Наша ранкова відвідувачка радісно поспішала нам назустріч.

— Я з таким нетерпінням чекала вас! — вигукнула вона, гаряче потискуючи нам руки. — Все влаштувалось чудово, лікар Ройлотт поїхав до міста і навряд чи повернеться раніше вечора.

— Ми мали задоволення познайомитися з ним, — сказав Холмс і кількома словами розповів про те, що сталося.

Міс Стоунер сполотніла.

— Боже мій! — вигукнула вона. — Отже, він поїхав слідом за мною!

— Схоже на те.

— Він такий хитрий, що я ніколи не почуваю себе в безпеці. Що він скаже, коли повернеться?

— Доведеться йому бути обережнішим, бо тут може знайтися хтось хитріший за нього. На ніч замкніться на ключ. Якщо він бешкетуватиме, ми відвеземо вас до вашої тітки в Харроу… Ну, а тепер треба якнайкраще використати час, тому проведіть нас, будь ласка, до тих кімнат, які ми маємо обстежити.

Будинок був із сірого, покритого лишайником каменю і мав два напівкруглих крила, розпростертих, немов клешні краба, по обидва боки високої центральної частини. В одному крилі вікна без шибок були забиті дошками, дах місцями провалився. Центральна частина здавалася такою ж зруйнованою, зате праве крило було зовсім недавно оброблене, і по шторах на вікнах та синюватому димку з димарів видно було, що живуть саме тут. Біля крайньої стіни були споруджені риштування й початі деякі роботи, але жодного муляра ми не побачили.

Холмс повільно пройшовся нерозчищеною галявиною, уважно оглядаючи вікна.

— Наскільки я розумію, тут кімната, в якій ви жили колись. Середнє вікно — з кімнати вашої сестри, а те, що ближче до головного будинку, з кімнати лікаря Ройлотта…