Слава ЗСУ!

— У місті в мене є деякі справи. Але я повернуся дванадцяти годинним потягом, щоб бути на місці, коли ви приїдете.

— Чекайте нас відразу після полудня. У мене тут є також деякі справи. Може, ви залишитеся й поснідаєте з нами?

— Ні, я мушу йти! Тепер, коли я розповіла вам про своє горе, у мене просто камінь звалився з душі. Я буду рада знову побачитися з вами.

Вона опустила на обличчя чорну густу вуаль і вийшла з кімнати.

— Що ви про все це думаєте, Вотсоне? — спитав Шерлок Холмс, відкидаючись на спинку крісла.

— По-моєму, це надзвичайно темна і брудна справа.

— Досить брудна і досить темна.

— Але якщо наша гостя права, стверджуючи, що підлога і стіни в кімнаті міцні, а через двері, вікна й димар неможливо туди проникнути, виходить, що її сестра в хвилину своєї таємничої смерті була зовсім одна…

— У такому разі, що означають ці нічні свисти і дивні слова вмираючої?

— Не маю ні найменшого уявлення.

— Якщо зіставити всі факти: нічні свисти, цигани, з якими в цього старого лікаря такі близькі стосунки, натяки вмираючої на якусь стрічку і, нарешті, те, що міс Елен Стоунер чула металевий брязкіт, який міг видавати залізний засув на віконниці… Якщо згадати до того ж, що лікар зацікавлений перешкодити заміжжю своєї пасербиці, - я думаю, що ми натрапили на вірний слід, який допоможе нам розгадати цю таємницю.

— Але до чого тоді тут цигани?

— Не знаю.

— У мене все-таки є безліч заперечень…

— Та й у мене теж, і тому сьогодні ми поїдемо в Сток-Морон. Я хочу перевірити все на місці. Бо деякі обставини можуть мати фатальний кінець. Можливо, їх удасться прояснити. Чорт забирай, а це що за мана?

Так вигукнув мій друг, бо двері зненацька широко розчинились, і в кімнату ввалився якийсь суб'єкт величезного зросту. Його костюм являв собою дивну мішанину: чорний циліндр і довгий сюртук вказували на професію лікаря, а за високими гетрами і мисливським хлистом у руках його можна було прийняти за сільського жителя. Він був такий високий, що капелюхом зачіпав верхню поперечину наших дверей, і такий широкий у плечах, що ледве протискувався в них. Його товсте, жовте від засмаги обличчя із слідами всіх можливих пороків було помережане тисячами зморшок, а глибоко посаджені, злі очі і довгий кістлявий ніс робили його схожим на старого хижого птаха.

Він переводив погляд то на Шерлока Холмса, то на мене.

— Хто із вас Холмс? — промовив нарешті відвідувач.

— Це моє ім'я, сер, — спокійно відповів мій друг. — Але я не знаю вашого.

— Я лікар Грімебі Ройлотт зі Сток- Морона.

— Дуже радий. Сідайте, будь ласка, лікарю, — люб'язно. запросив Шерлок Холмс.

— Нема чого мені сідати! Тут була моя пасербиця. Я вистежив її. Що вона говорила вам?

— Щось не по сезону холодна погода нині, - сказав Холмс.

— Що вона говорила вам? — злобливо закричав старий.

— Утім, я чув, що крокуси цвістимуть прекрасно, — незворушно продовжував мій приятель.

— Ага, ви хочете здихатися мене! — сказав наш гість, роблячи крок уперед і розмахуючи хлистом. — Знаю я вас, негідника. Я вже й раніше чув про вас. Ви любите сунути носа в чужі справи.

Мій друг посміхнувся.

— Ви проноза!

Холмс посміхнувся ще ширше.

— Поліцейська нишпорка!

Холмс від душі розреготався.

— Ви на диво приємний співрозмовник, — сказав він. — Коли будете виходити звідси, зачиніть двері, бо тут дуже тягне.

— Я вийду тільки тоді, коли скажу все, що думаю. Не смійте лізти в мої справи. Я знаю, що міс Стоунер була тут, я стежив за нею! Горе тому, хто стане мені на перешкоді! Дивіться!

Він швидко підійшов до каміна, схопив кочергу і зігнув її своїми величезними засмаглими руками.

— Дивіться, не потрапляйте мені до лап! — прогарчав він, жбурнувши зігнуту кочергу в камін, і вийшов з кімнати.

— Який люб'язний пан! — сміючись, мовив Холмс.. — Я не такий велетень, але якби він не пішов, мені довелося б довести йому, що мої руки нітрохи не слабкіші за його.

Сказавши так, він підняв сталеву кочергу й одним швидким рухом розпрямив її.

— Яке нахабство змішувати мене з поліцейськими сищиками! Що ж, завдяки цій події наші розслідування стали ще цікавіші. Сподіваюся, що наша приятелька не постраждає від того, що так нерозважно дозволила цій тварюці вистежити себе. Зараз, Вотсоне, ми поснідаємо, а потім я піду до юристів і про дещо довідаюся в них.

Була вже майже година, коли Холмс повернувся додому. В руці він тримав аркуш синього. паперу, списаний якимись замітками й цифрами.