Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Піца «Гімалаї»

— Ну і прекрасно.

— Ага. Я колись таким підробляла. Піцами. Ба, не довелося перекваліфіковуватися… Ну скажи, скажи, скажи, скажи-и-и-и!!! — важкі трекінгові черевики знову здійняли хмару ритмічної пилюки.

— Чим довше чекаєш, тим кращий суперприз, — ось і все, що сказав на це Дордже.

Десь із півгодини Редька йшла мовчки. А потім таки не витримала:

— От зараза. Так ти шо, все це знав із самого початку?

— Що «все це»?

— Ой, ну не грай мармеліка. Все це.

— Не все це. І не з самого…

— І ти мені тупо не казав?! — не чула його Редька. — Городив щось про поклик Батьківщини і культурну спадщину!

— І в якому місці я тобі збрехав, скажи, будь ласка? До того ж що би я мав тобі сказати, аби ти не подумала, що я псих, і поїхала зі мною? Що я знав, що я принц, але не знав, що лама, чи знав, що я лама, але не знав, що принц? Як би ти хотіла?

Редька задумалася.

— В принципі, так. Якби мені всю цю абракадабру сказали з самого початку, я би тупо нікуди не поїхала. Це навіть на знущання авторства моєї сестри не подібне. Це ж фантазію треба було б мати, а в неї такого не водиться.

Редька довго мовчала, слухаючи звук своїх кроків по дрібних камінцях і тиху пісню вітру під вухами її плетеної шапки. Вона намагалася не ставити питання, що застрягло у неї в горлі. Ну як же — принц, лама, спасіння й жених прекрасної, як вона сама йому наобіцяла, принцеси. Якщо їй, звісно, не п’ятдесят шість, і вона не чекає на Дордже ще задовго до його народження. Врешті Редька таки не витримала:

— Слухай… А це нічо, що ми з тобою, ну… той-во. Не страшно?

Дордже здивовано глянув на неї, а відтак розсміявся так голосно, що їй зробилось геть незатишно.

— А ти сама як думаєш? Страшно чи ні?

— Та заткайся! — розізлилась Редька. — Звідки я знаю, що мені тепер думати?! Ти, мало того, що духовна особа, так ще й обіцяний особі королівської крові. А тут прийшло якесь чмо і всьо поламало. Пророцтво, там, коту під хвіст раптом?

— Слухай, — ніжно, але твердо, обернувшись до неї, мовив Дордже. — Ти зараз трохи забагато на себе перебираєш. Не парся, як ти кажеш. Ти ніяк не можеш завадити пророцтву, бо ти його і виконуєш. Розумієш?

— Ну…

— А, — раптом здогадався Дордже, — може, тебе турбує моя так звана чистота? — тут він майже розсміявся ще сильніше, але вчасно зупинився. — Ні, люба, вибач. Не хочу тебе розчаровувати, але ти в мене не зовсім перша жінка. Як би я, по-твоєму, дожив до нашого поважного віку серед страшних, але дуже хтивих німок? — Він продовжував посміхатися, але Редьці, вже казна-що собі уявивши, було зовсім не смішно. Їй не хотілося собі уявляти коротконогу широкозаду німкеню, що важко лізла на її Дордже і викрикала отаким-от, як зараз у них над головами, воронячим голосом канонічні фрази з німецького порно. А потім, коли Дордже тихо вставав і вдягався, аби покинути її студентську кімнату, залишену сусідками за обумовленим наперед графіком гуртожитського траху, білява (чи фарбована на чорне?) німкеня з кульчиком у носі піднімалася на лікті в ліжку й сумно, заглядаючи в саму глибину очей Дордже, питала: «Du geht noch?» Schade.

Редьці не хотілось виглядати мямлею, торочити щось про якісь почуття чи пристрасті, хай все буде так, як буде. Пливе собі й пливе. Не записки ж йому в дупла дерев підкидати в решті-решт. Та й дерев тут не дуже багато щось.

— І все-таки, — за пару днів зізналася Редька, — мене впирає тримати в пам’яті образ твоєї таємничої спини. Це моя медитація, — вона виклично глянула на Дордже.

Дордже посміхнувся.

— Не дуже вдалий образ, думаю. Спина має бути рівна і правильна, як у дза-дзені. Або як стіна. Однаково найліпша медитація — лицем до стіни.

— А в мене до спини, — вперто відказала Редька.

— Та хоч до сраки, — засміявся він. — Аби не на шкоду громадськості.

48

Містечко, в яке вони прийшли понад вечір, не було подібним ні на що, побачене раніше. Воно наче було іграшковим містечком дитини-велетня. Але, як для декорації, забагато в ньому було справжності й завмерлої історії. В цій всій архітектурі взагалі було щось пташине — наче ластівки, занудьгувавши одноманітним продовбуванням своїх нірок у піщаних стінах, весь надлишок теракоти й охри перенесли сюди, склеївши все докупи слиною і слізьми.

— Це… це воно? — тихо запитала Редька.

— Ні, — якось роздратовано відповів Дордже. — Я ж казав тобі, ми не проходимо через те місце. Це щось типу дачі, чи що. Зимова резиденція.

— Ух ти.

— Та й взагалі я цього не пам’ятаю. Так, максимум із детальних описів вцілілих очевидців…

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Robzaf 12.04.2024

Please tell me?
How to create your first post.
Thank you.


StevenKeD 12.04.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


anonymous6987 12.04.2014



Додати коментар