Слава ЗСУ!

— Лев! — повторив він.

Діка Сенда мов уразило громом.

Не вагаючись ані миті, він вихопив ніж і прожогом кинувся туди, де спав Гарріс.

Та Гарріса не було.

Зник і його кінь.

Отже, здогади і підозри Діка Сенда справдилися: він і його супутники перебувають зовсім не там, де гадали!

«Пілігрим» розбився не біля берегів Південної Америки!

Острів, за яким Дік Сенд визначав їхнє місцеперебування, — не острів Пасхи, а якийсь інший острів, що лежить на захід до цього континенту, куди вони потрапили, так само, як і острів Пасхи лежить на захід од Америки!

Зіпсований компас показував неправильний напрямок! Гнаний бурею «Пілігрим» далеко відхилився від курсу, поминув мис Горн і з Тихого океану потрапив до Атлантичного!

Дік Сенд тільки дуже приблизно міг визначити швидкість ходу судна, яка до того ж стала майже вдвічі більша внаслідок сили вітру, який був просто шаленим.

Тим-то на їхньому шляху не траплялися ні каучукові, ані хінні дерева, які ростуть у Південній Америці: цей край — не Атакамська пустеля і не болівійські пампаси!

Звичайно, то жирафи повтікали з галявини, а не страуси! То слони протоптали дорогу в чагарях! То гіпопотами бовтались у потічку біля берега! А муха, яку впіймав на собі кузен Бенедікт, — справді страшна муха цеце, що від її укусів гинуть каравани в'ючних тварин! А в нічній темряві рикав лев! Колодки, ланцюг, ніж незвичайної форми — то все знаряддя работорговців! Відрубані руки — руки чорних невільників…

Португалець Негору й американець Гарріс були в змові!

Яке жахливе відкриття!

Дік Сенд нарешті впевнився в своєму здогаді, і страшні слова вихопились у нього з уст:

— Африка! Екваторіальна Африка! Країна работорговців і невільників!

ЧАСТИНА ДРУГА

Розділ І

РАБОТОРГІВЛЯ

Работоргівля! Всі знають, що означав це слово, якому б не повинно бути місця в людській мові. Цю ганебну торгівлю тривалий час із великим зиском провадили європейські країни, що володіли заокеанськими колоніями. І хоч її давно заборонено, невільниками і досі торгують в широких масштабах у світі, а надто в Центральній Африці. Навіть у середині XIX сторіччя деякі держави, що проголошують себе цивілізованими, відмовлялися підписати акт про заборону работоргівлі

Дехто вважає, що купівлю і продаж людей вже давно припинено. А воно зовсім не так, і про це піде мова в другій частині нашої повісті. Читач дізнається, як у наш час полюють на людей і як це полювання загрожує знелюднити цілий континент. Ми розповімо про те, скільки проливається при цьому крові, як палають пограбовані села і, нарешті, хто має з цього зиск.

Торгівля неграми почалася в XV сторіччі за таких обставин. Вигнані з Іспанії маври перебралися через Гібралтарську протоку на африканське узбережжя. Португальці, що на той час володіли цим узбережжям, люто їх переслідували. Чимало втікачів вони захопили й перевезли до Португалії. Там їх обернули на рабів, і саме вони були перші африканські раби в Західній Європі від початку нашої ери.

Ці бранці належали здебільшого до заможних родин, і родичі запропонували за них щедрий викуп золотом. Але португальці відмовились від викупу, бо самі мали вдосталь іноземного золота. Їм бракувало дешевої робочої сили в нових колоніях, тобто рабів.

Не зумівши викупити полонених родичів, багаті маври запропонували обміняти їх на африканських негрів, яких могли легко добути. Португальці пристали на цю пропозицію, як дуже вигідну. Так було покладено початок работоргівлі в Європі.

Наприкінці XVI сторіччя ця ганебна торгівля поширилась повсюди. Всі держави підтримували работоргівлю, вбачаючи в ній швидкий і певний засіб для колонізації своїх далеких володінь у Новому Світі. Чорні раби могли жити там, де незвиклі до тропічного клімату європейці гинули б тисячами. Тож на спеціальних суднах стали регулярно перевозити негрів-рабів до американських колоній. Міжнародна торгівля рабами невдовзі призвела до створення на африканському узбережжі великих торгових агентств. «Товар» коштував дуже дешево у себе на батьківщині і давав величезний зиск. Та хоч як були потрібні заокеанські колонії, вони не виправдовували цієї комерції. Шляхетні люди підняли голос протесту і в ім'я гуманності вимагали від європейських урядів закону про скасування работоргівлі.

1751 року аболіціоністський⁸⁷ рух очолили квакери⁸⁸, і саме в Північній Америці, де через сто років почалася війна за відокремлення Півдня від Північноамериканського союзу, однією з причин якої було питання про звільнення негрів. Чотири північні штати — Віргінія, Коннектікут, Массачусетс і Пенсільванія — прийняли закон про скасування рабства й дали свободу своїм чорним невільникам.

---

  _{87 Аболіціоністи — прихильники аболіціонізму — громадського руху наприкінці XVIII і на початку XIX ст. у Північній Америці. Аболіціоністи вимагали скасування рабства негрів у Південній Америці.}

  _{88 Квакери — християнська протестантська секта, що виникла у XVII ст. в Англії, а згодом поширилась і в Північній Америці. Квакери негативно ставились до рабовласництва, вважаючи, що воно суперечить вченню християнської церкви. Проте плантатори й духовенство південних штатів захищали рабовласництво, посилаючись на інші місця з тих самих релігійних книжок.}