знайди книгу для душі...
Він насилу відрадив її. Цілий ранок вона уявляла собі, як гарно вони будуть жити три роки, позбувшись цієї муки — очікувати пенсії щоп'ятниці.
Вона вже приготувала все в хаті для зустрічі дев'ятисот песо. Склала список найнеобхідніших речей, які треба купити, не забула й про нові черевики для полковника. Вибрала в спальні місце для дзеркала. Несподіваний провал її планів сповнив її несвідомим соромом і образою.
Вона лягла на хвилинку спочити. Коли встала, полковник сидів у дворі.
— А тепер що ти робиш? — спитала вона.
— Думаю, — сказав полковник.
— Ну, тоді все гаразд. За п'ятдесят років матимемо ці гроші.
Але насправді полковник вирішив продати півня сьогодні. Він думав про дона Сабаса, який, сидячи сам у своїй конторі навпроти вентилятора, готується до щоденної ін'єкції. І завбачав, що відповість йому дон Сабас.
— Візьми півня, — порадила жінка, коли він виходив.
— Образ святого творить дива.
Полковник не погодився. Вона провела його аж на вулицю в тривозі й відчаї.
— Хай буде цілий натовп у конторі — не зважай! — казала вона. — Візьми його під руку і не пускай, доки він не дасть тобі дев'ятсот песо.
— Вони подумають, що ми хочемо їх пограбувати.
Жінка наче не чула.
— Пам'ятай, що ти хазяїн півня, — напучувала вона чоловіка. — Пам'ятай, що це ти, власне, робиш йому послугу.
— Гаразд.
Дон Сабас був з лікарем у спальні.
— Користуйтесь слушною хвилиною, куме, — сказала полковникові господиня. — Доктор оглядає його, бо він має поїхати на ферму і не повернеться раніш як у четвер.
В полковникові боролися дві протилежні сили: хоч він і вирішив продати півня, але волів би прийти на годину пізніше, щоб уже не застати дона Сабаса.
— Я можу почекати, — сказав.
Але жінка радила йти. Вона провела його до спальні, її чоловік сидів на ліжку, як на троні, в самій білизні, втупивши в лікаря безбарвні очі. Полковник зачекав, поки лікар нагрів скляну трубку з пацієнтовою сечею, понюхав пару, схвально кивнув головою дону Сабасові, потім сказав, звертаючись до полковника:
— Треба розстріляти його. Діабет не дуже квапиться добивати багатіїв.
— Ви вже зробили все, що можливо, своїми клятими ін'єкціями, — сказав дон Сабас і поплескав себе по плюсклому заду. — Але об мене зуби поламаєш, — тоді до полковника: — Ну бо, вперед, куме. Коли я вдень зайшов за вами, вас уже не було, навіть капелюха не залишили.
— А я не ношу капелюха, щоб ні перед ким не скидати.
Дон Сабас почав одягатися. Лікар поклав у кишеньку саквояжа скляну трубочку з кров'ю для аналізу. Потім зробив лад у валізці. Полковник подумав, що лікар уже збирається прощатись.
— Бувши вами, я б виставив моєму кумові рахунок на сто тисяч песо, докторе, — сказав він. — Тоді ви мали б менше клопоту.
— Я йому це й запропонував, тільки зажадав мільйон, — сказав лікар. — Бідність — найкращий засіб проти діабету.
— Дякую за рецепт, — сказав дон Сабас, силкуючись втиснути опасисте черево в вершницькі штани. — Але не приймаю його, хочу вберегти вас від нещастя бути багатим.
Лікареві зуби відбились у нікельованому замку валізки. Він подивився на годинник, не виявляючи нетерплячки. Натягаючи чоботи, дон Сабас несподівано спитав полковника:
— Ну, то що там з тим півнем, куме?
Полковник завважив, що й лікар нашорошив вуха, чекаючи на відповідь. Він зціпив зуби.
— Нічого, куме, — промурмотів. — Я прийшов продати його вам.
Дон Сабас узяв чоботи й сказав байдуже:
— Дуже добре, куме. Це найрозумніше, що могло вам спасти на думку.
Обличчя лікареве стало непроникне.
— Таке вирування пристрастей мені не до снаги. Я вже застарий, — виправдовувався полковник. — Якби я був молодший на двадцять років — інша річ.
— Ви завжди будете молодший на двадцять років, — зауважив лікар.
Полковник зітхнув вільніше. Він чекав, що дон Сабас ще щось скаже, але той більше не озвався — мовчки надягнув шкіряну куртку на застібці-змійці й уже рушив до дверей.
— Якщо хочете, поговоримо на тому тижні, куме, — сказав полковник.
— Саме це я й хотів сказати, — відповів дон Сабас. — У мене є клієнт, який, можливо, дасть вам чотириста песо. Але доведеться почекати до четверга.
— Скільки? — запитав лікар.
— Чотириста песо.
— Я чув, що його цінували багато дорожче, — зауважив лікар.
— Ви мені казали про дев'ятсот песо, — сказав полковник, збадьорений лікаревою підтримкою. — Це найкращий півень на цілу округу.
Дон Сабас відповів лікареві:
— Іншим часом усяк дав би тисячу. Але тепер кожен боїться доброго півня. Бо на півнячому бою завжди є ризик, що тебе застрелять.