Слава ЗСУ!

— Ви на мене чекаєте, куме?

— Так, куме, — відказав полковник. — Але як ви дуже зайняті, я можу прийти пізніше.

Дон Сабас був уже за дверима.

— Зараз повернуся, — сказав він.

Сонце палило нестерпно. Сонячні промені, заломлюючись у склі вікна, спалахували раптом гострим блиском. Вся контора світилася, переливалася в тремтливих плямах сонячних зайчиків. У розмореного спекою полковника злипались очі, він задрімав, і зразу ж йому привиділась його жінка. До контори навшпиньки ввійшла дружина дона Сабаса.

— Спіть, спіть, куме, — сказала вона. — Я тільки спущу штори, адже тут справжнє пекло.

Полковник очманіло глянув на неї. Зачинивши вікно, жінка говорила далі в напівтемряві:

— Ви часто бачите сни?

— Буває, — відповів полковник. Він почував себе ніяково від того, що заснув. — Майже завжди мені сниться, що я борсаюсь у павутинні.

— А мені сняться кошмари щоночі, — сказала жінка. — Я все хочу дізнатися, що це за невідомі люди, яких ми зустрічаємо в снах.

І ввімкнула електричний вентилятор.

— На тім тижні мені з'явилася жінка в головах ліжка, — розповідала вона. — Мені стало д у х у запитати, хто вона, і вона відповіла: «Я вмерла дванадцять років тому в цій кімнаті».

— Але ж будинок стоїть усього два роки.

— Так, — погодилась жінка. — Я хочу сказати, що навіть мертві помиляються.

Дзижчання вентилятора наче ще згустило півморок. Полковник нервувався, йому нестерпно хотілося спати, дратувало бубоніння жінки, що від снів уже перейшла прямо до таїнства перевтілення. Він чекав першої паузи, щоб розпрощатись, коли дон Сабас ввійшов до контори зі своїм управителем.

— Я для тебе гріла юшку чотири рази, — сказала жінка.

— Як тобі хочеться, грій її хоч десять разів, — відказав дон Сабас. — Але зараз не набридай.

Він висунув шухляду з грошима і дав управителеві цілу пачку асигнацій і кілька інструкцій. Управитель підняв штору, щоб полічити гроші. Дон Сабас побачив полковника в глибині контори, але не звернув на нього уваги. Він говорив далі з управителем. Полковник підвівся, коли дон Сабас і управитель уже зібрались іти.

Біля дверей дон Сабас затримався.

— Що там у вас, куме?

Полковник відчув на собі управителів погляд.

— Нічого, куме, — сказав. — Я просто хотів поговорити з вами.

— Кажіть зараз, — сказав дон Сабас. — Я не маю хвилини вільної. Він чекав нетерпляче, тримаючись за дверну ручку. Полковник пережив п'ять найдовших у своєму житті секунд. Зціпивши зуби, він пробурмотів:

— Я про півня.

Дон Сабас смикнув двері.

— Про півня, — повторив він, усміхаючись, і підштовхнув управителя до коридору. — Тут не знаєш, на якому світі живеш, а кум тільки про півня й думає, — і додав, звертаючись до полковника: — Гаразд, куме. Я зараз вернусь.

Полковник нерухомо стояв посеред контори, аж поки кроки обох чоловіків затихли в кінці коридору. Потім вийшов пройтись по селищу, що поринуло в недільний післяобідній сон. У кравецькій майстерні не було нікого. Лікарева приймальня замкнена. Ніхто не стеріг товари, виставлені в крамницях сірійців. Річка — наче блискуча криця. Якийсь чоловік спав у порту на чотирьох бочках гасу, закривши лице від сонця своїм сомбреро. Полковник попростував додому; в нього було таке відчуття, наче він — єдина жива істота в селищі.

Дома чекав на нього повний сніданок.

— Взяла наборг — пообіцяла заплатити завтра вранці, — пояснила дружина.

За сніданком полковник розповів їй про останні три години. Дружина нетерпляче вислухала його.

— Ти м'якосердий, — сказала вона наприкінці. — Ти неначе приходиш просити милостині, а повинен прийти з високо піднятою головою, викликати кума в куток і сказати йому: «Куме, я вирішив продати вам півня».

— Життя — це одна мить, — зітхнув полковник.

Жінка заходилася прибирати в хаті. Цього ранку вона вбралась незвичайно: на ногах старі чоловікові черевики, гумовий фартух, на голові ганчірка, зав'язана на вухах двома вузлами.

— Ти нічогісінько не тямиш у торгівлі, — сказала вона.

— Коли щось продаєш, то вираз обличчя в тебе має бути такий, наче ти купуєш.

Полковникові жінка в такому вбранні здалась кумедною.

— Стій так, — урвав він її, всміхаючись. — Ти тепер схожа на вівсяного чоловічка Квакера[3].

Жінка скинула ганчірку з голови.

— Я тобі серйозно кажу, — відрубала вона. — Ось зараз віднесу півня до кума і закладаюсь на що хочеш, що повернусь через півгодини, маючи в руках дев'ятсот песо.

— Тобі кров шибнула в голову, — сказав полковник. — Вже робиш ставку на півня.

---

  3 Вівсяний чоловічок Квакер — чоловічок, намальований на рекламі вівсяного борошна фірми «Квакер».