Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Портрет Доріана Грея

Знаючи, однак, що справжнє випробування будь-якої Джульєтти — сцена на балконі у другій дії п'єси, вони ще мали надію. Якщо Сібіл Вейн і тут не спроможеться, значить, дівчина бездарна, та й усе.

Коли вона вийшла на сцену, освітлену місяцем, вигляд у неї був чарівний — це годі було заперечити. Але разюча неприродність гри ставала все нестерпнішою. Надуманість жестів доходила до безглуздя, штучний пафос псував геть усе, що Сібіл промовляла. Прекрасний уступ —

Моє лице ховає маска ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти цю ніч мої слова підслухав, —

був продекламований з нудотною педантичністю учениці якого-небудь другорядного викладача красномовства. Нарешті вона перехилилася через балкон і почала проказувати чудові рядки:

Хоч ти — єдина радість,
Та не на радість змовини нічні...
Все сталось несподівано занадто —
Так швидко, так раптово й необачно,
Як блискавка, що блисне й раптом зникне,
Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»
Добраніч, любий! Теплий подих літа
Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне в пишну квітку запашну,
Коли з тобою зійдемося ще раз...

Але вона промовила ці слова так, наче зовсім не усвідомлювала їхнього значення. То були не нерви, ні, — вона ніби повністю зберігала самовладання. То була просто кепська гра. Дівчина не мала й крихти таланту.

Навіть невибаглива публіка гальорки й задніх рядів партеру втратила сякий-такий інтерес до п'єси. Зала неспокійно заворушилась, почулися голосні розмови, а далі й свист. Єврей-директор, що стояв у глибині бельетажу, тупотів ногами й люто лаявся. І тільки сама дівчина зоставалась незворушною.

По другій дії у залі вибухла ціла буря шикання. Лорд Генрі підвівся й одягнув пальто.

— Вона прегарна, Доріане, — мовив він, — але грати не може. Ходімо звідси!

— Ні, я досиджу до кінця, — різко, болісним голосом заперечив Доріан. — Мені, Гаррі, дуже прикро, що через мене у вас пропав вечір. Перепрошую вас обох.

— Мій любий Доріане, мабуть, міс Вейн сьогодні нездужає, — сказав Голворд. — Ми прийдемо колись іншим разом.

— Краще б їй і справді нездужати, — зітхнув Доріан. — Але мені здається, вона просто холодна й нечула. З нею сталася цілковита зміна! Ще вчора вона була велика артистка, а сьогодні це лише звичайнісінька посередня лицедійка.

— Не кажіть так про кохану дівчину, Доріане. Кохання вище за Мистецтво.

— І те, і те — тільки форми наслідування, — зауважив лорд Генрі. — Ну що ж, ходімо, Безіле. Але вам, Доріане, теж не слід тут довше залишатися. Дивитись на погану гру — зле для людської моральності. Окрім того, навряд чи ви, Доріане, схочете, щоб ваша дружина виступала на сцені, — тож і не має значення, що вона грає Джульєтту, мов дерев'яна лялька! Вона дуже гарненька, і коли про життя знає так само мало, як і про мистецтво, — близькість із нею принесе чимало насолоди! Є ж бо тільки два різновиди людей, по-справжньому чарівних, — це ті, що їм відомо абсолютно все, і ті, що їм не відомо абсолютно нічого. О Боже, любий мій хлопчику, не сприймайте це так трагічно! Секрет вічної молодості в тому, щоб остерігатись почуттів, які нівечать вроду. Краще їдьмо з нами до клубу. Там перекуримо і вип'ємо за вроду Сібіл Вейн. Вона прекрасна. Чого ще вам хотіти?

— Ідіть, Гаррі! — скрикнув юнак. — Мені треба побути на самоті. Безіле, ви теж залиште мене. Хіба ви не бачите, що в мене серце крається?

Йому до очей підступили гарячі сльози, губи засіпалися. Кинувшись у глиб ложі, він прихилився до стіни і затулив обличчя руками.

— Ходімо, Безіле, — з незвичною теплотою в голосі мовив лорд Генрі. І вони обидва вийшли з ложі.

Через кілька хвилин спалахнули вогні рампи, завіса знову піднялась і почалася третя дія. Доріан Ґрей повернувся на своє місце. Вид його був блідий, сповнений гордовитої байдужості. П'єса все тяглась, і, здавалося, кінця їй не буде. Зала напівспорожніла, люди зі сміхом виходили, човгаючи важкими черевиками. Вистава безнадійно провалилася.

Коли грали останню дію, ряди були майже порожні. Врешті завіса опустилась під хихотіння і вигуки ремства.

Ледве було по виставі, як Доріан Ґрей метнувся за лаштунки, до кімнатинки Сібіл Вейн. Дівчина стояла сама, з виразом тріумфу на обличчі. Очі її яскраво зоріли, і вся вона немов променилася сяйвом. Напіврозтулені вуста усміхались якійсь лиш їй одній знаній таємниці.

Коли увійшов Доріан, Сібіл глянула на нього, і вмить її охопила безмежна радість.

— Як погано я сьогодні грала, Доріане! — вигукнула вона.

— Дуже погано! — ствердив Доріан, ошелешено вдивляючись у неї. — Просто жахливо! Ви що, хворі? Ви й не уявляєте собі, яка це була мука і як я страждав.

Попередня
-= 120 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар