Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Портрет Доріана Грея

Несподівано над майданом бурхнув вітер, у газових ліхтарях заблимало синє полум'я, а голі дерева гойднули чорним цупким гіллям. Здригнувшися з холоду, Доріан повернувся в кімнату і зачинив балконні двері.

Потім він підступив до дверей на сходи і відімкнув їх. На вбитого він навіть не глянув. Доріан відчував головне: не треба заглиблюватись у те, що сталося. Його друг, що намалював отого фатального портрета, винуватця всіх його знегод, вийшов з його життя. Оце й тільки.

На порозі кімнати він згадав про лампу. То був досить цікавий мавританський виріб із темного срібла, інкрустований арабесками із воронованої сталі і усипаний великими камінцями туркусу. Камердинер може поцікавитись, де ділася лампа. Доріан на мить завагався, а тоді вернувся й узяв лампу зі столу. І тут уже не витримав — подивився на мертве тіло. Яке воно нерухоме! Яка жахлива білість його довгих рук! Труп скидався на моторошну воскову фігуру...

Замкнувши за собою двері, Доріан став тихцем спускатися. Дерев'яні східці поскрипували під ним, наче видаючи болісний стогін. Кілька разів він заклякав на місці й чекав. Ні, все спокійно. Це лише відлунок його ходи.

Діставшись до бібліотеки, Доріан помітив у кутку валізку й пальто. Їх треба було десь сховати! Він відімкнув потайну шафу в стіні, де лежало вбрання для його походеньок, і поклав туди художникові речі. Пізніше він любісінько їх спалить. Тоді витягнув годинника. За двадцять хвилин друга.

Він сів і задумався. Щороку — ба навіть чи не щомісяця — в Англії вішають людей за таке. Немов саме повітря під'юджує їх на вбивства! Мабуть, якась кривава зірка занадто наблизилася до землі... А втім, хіба є докази проти нього? Безіл Голворд вийшов з його будинку об одинадцятій годині. Ніхто не бачив, як він сюди повернувся: челядь майже вся в Селбі, камердинер спить... Париж!.. Ну ясно, Безіл нічним поїздом виїхав до Парижа, як і лагодився. Всі знають його затвірницьку вдачу, отож мине добрих кілька місяців, перше ніж зродяться які-небудь підозри. Кілька місяців! Усі сліди можна буде знищити куди раніше.

Раптом йому спала на думку одна річ, Надягнувши хутряне пальто й капелюха, він вийшов у передпокій. Там постояв, прислухаючись до неквапної важкої ходи полісмена вулицею і дивлячись, як промінець його ліхтарика поковзнув по вікну. Затамувавши віддих, він чекав.

Трохи згодом він відсунув засув і обережно вийшов надвір, тихенько замкнувши за собою двері. Потім почав дзвонити. Минуло хвилин п'ять, поки з'явився напівзодягнений і заспаний камердинер.

— Перепрошую, що розбудив вас, Френсісе, — входячи, сказав Доріан. — Я забув свого ключа. Котра зараз година?

Кліпаючи очима, служник глянув на годинника:

— Десята хвилина на третю, сер.

— Десята на третю? Так пізно!.. Вранці розбудите мене о дев'ятій годині. Я маю одну справу.

— Гаразд, сер.

— Хто-небудь заходив увечері?

— Був містер Голворд, сер. Він чекав на вас до одинадцятої години, а тоді пішов, щоб устигнути на поїзд.

— А-а! Шкода, що ми не побачились. Він нічого не переказував?

— Ні, сер, він тільки сказав, що напише вам із Парижа, коли не застане вас сьогодні в клубі.

— Ну що ж, добре, Френсісе. То не забудьте розбудити мене вранці о дев'ятій.

— Не забуду, сер.

Служник рушив по коридору, човгаючи капцями.

Доріан Ґрей кинув капелюха й пальто на стіл і пройшов до бібліотеки. Яку чверть години він у задумі ходив з кутка в куток, кусаючи губи. Тоді взяв з полички Синю книгу і почав гортати. «Алан Кемпбел. Мейфер, Гертфорд-стріт, 152». Так, це саме та людина, що йому потрібна.

Розділ XIV

Наступного ранку о дев'ятій годині у спальню ввійшов камердинер із чашкою шоколаду на таці і розчинив віконниці. Доріан спав спокійним сном, лежачи на правому боці і руку підклавши під щоку. Вигляд він мав хлопчика, що стомився від забав чи занять.

Служникові довелося двічі торкнути господаря за плече, перше ніж той прокинувся. Коли Доріан врешті розплющив очі, слабка усмішка заграла у нього на устах, наче він іще марив захопливим сном. Проте йому не снилося нічогісінько. Спання його не було стривожене ніякими приємними чи похмурими видіннями. Але юність усміхається без будь-яких причин — у цьому її найголовніші чари.

Повернувшись на другий бік, Доріан сперся на лікоть і почав пити шоколад. У кімнату світило спокійне листопадове сонце. Небо було погідне, в повітрі м'яка теплінь — ранок майже як у травні.

Тим часом одна по одній події минулої ночі німою скривавленою ходою стали закрадатись у Доріанів мозок. З жаскою чіткістю оживала ціла картина. Його пройняла дрожем згадка про все, чого він зазнав; на мить у ньому знову спалахнула та сама нестримна зненависть до Безіла Голворда, що спонукала його вбити художника, і він аж похолов з люті. А мрець же й досі ще сидить там — і зараз, під яскравим сонцем! Це жахливо! Така бридота лише на нічний морок, а не на ясний день...

Попередня
-= 150 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар