Слава ЗСУ!

— Чотири чоловіки! Слово честі, це вже trop de zele6!

— А я їй сказав — trop d'audace7, — обізвався Доріан.

— О, будьте певні, в неї стане духу на що завгодно, мій любий! А що за один цей Ферол? Я його не знаю.

— Чоловіки дуже вродливих жінок належать до категорії злочинців, — заявив лорд Генрі, ковтнувши вина.

Леді Нарборо вдарила його віяльцем.

— Лорде Генрі, я зовсім не дивуюсь, що світ вважає вас украй зіпсутим.

— Але який світ? — звів брови лорд Генрі. — Хіба що тільки той. Бо з цим світом я на дружній нозі.

— Всі, кого тільки я знаю, кажуть, що ви дуже зіпсутий, — не вгавала літня леді, скрушно хитаючи головою.

Лорд Генрі на мить споважнів.

— Це просто жах, — мовив він, — що нині заведено говорити поза очі про людину чистісіньку правду.

— Далебі, він неможливий! — скрикнув Доріан, хильнувшись наперед у стільці.

— Мабуть, що так, — сміючись, погодилась леді Нарборо. — Але й справді-бо: коли всі ви так аж до смішного носитеся з мадам де Ферол, то я й собі мушу ще раз одружитися, щоб іти в ногу з часом.

— Ви більш ніколи не одружитеся, моя люба, — заперечив лорд Генрі. — Бо ви були занадто щасливі в родинному житті. Жінка одружується вдруге, тільки коли перший чоловік був їй осоружний. Чоловік же одружується вдруге, тільки коли перша жінка була йому дуже люба. У шлюбі жінки шукають щастя, а чоловіки — ризикують ним.

— Нарборо був далеко не бездоганний, — зауважила господиня.

— Інакше ви б і не любили його, леді Нарборо, — відповів лорд Генрі. — Жінки люблять нас за наші вади. І коли вад цих досить, вони ладні дарувати нам усе, навіть розум... Боюся, ви ніколи більше не запросите мене на обід, моя люба, однак це все щира правда.

— Авжеж, правда, лорде Генрі. Якби ми, жінки, не любили вас за ваші вади, де б ви всі поділися? Жоден з вас ніколи б не одружився, і всі ви б скніли безталанними одинаками. Щоправда, воно не дуже б і змінило вас. Адже й тепер усі чоловіки живуть, як одинаки, а всі одинаки — як чоловіки.

— Fin de siecle8, — пробурмотів лорд Генрі.

— Fin du globe9, — підхопила господиня.

— Радше би вже Fin du globe, — зітхнув Доріан. — Життя — це велике розчарування.

— Ой, мій любий, не кажіть мені, що ви вичерпали Життя! — вигукнула леді Нарборо, натягаючи рукавички. — Коли людина так каже, значить, це Життя вичерпало її. Одна річ лорд Генрі — він людина зіпсута, або й я — я теж часом би не від того, але ви — ви створені для добра, у вас на виду це написано. Ні, я таки мушу знайти вам дружину. Лорде Генрі, ви не думаєте, що містерові Ґрею слід побратись?

— Я ж раз у раз про це йому й торочу, леді Нарборо, — мовив лорд Генрі з уклоном.

— Отже, нам треба підшукати йому добру партію. Я сьогодні ж пильно прогляну Дебрета і складу список найвідповідніших кандидаток.

— І вкажете вік усіх їх, леді Нарборо? — запитав Доріан.

— Неодмінно, тільки, ясна річ, трохи підкоригувавши. Але спішитися з цим не можна. Я хочу, щоб з вас було, як то кажуть у «Морнінг пост», достойне подружжя і щоб ви обоє були щасливі.

— Які нісеніття плетуть у нас про щасливі сім'ї! — обурився лорд Генрі. — Чоловік може бути щасливий хоч би з якою жінкою, аби лиш він її не кохав.

— Ну й цинік же ви! — скрикнула леді Нарборо, відсунувши назад свій стілець і киваючи леді Рекстон. — Ви повинні незабаром завітати ще раз до мене, лорде Генрі. Ви дієте так збудливо, що куди там ті тонічні засоби, які прописує мені сер Ендрю. Лише скажіть завчасу, кого б вам хотілося побачити в мене. Я вже докладу всіх сил, щоб це було цікаве товариство.

— Мені до вподоби чоловіки з майбутнім, а жінки з минулим, — відповів лорд Генрі. — Тільки боюся — чи не зібралося б у такому разі саме жіноцтво?

— Певно, що так, — засміялася господиня, підводячись із-за столу. — Ой, пробачте, моя люба, — обернулась вона до леді Рекстон, — я й не завважила, що ви ще курите.

— Пусте, леді Нарборо, — я таки справді забагато курю. Треба мені стати стриманішою.

— Ні-ні, не треба, леді Рекстон, — сказав лорд Генрі. — Стримання — нещадна річ. Обмежитись тільки необхідним — це немов задовольнятися звичайною убогою їжею, тоді як дати волю своїм потягам і примхам — це розкошувати на пишному бенкеті.

Леді Рекстон з цікавістю подивилась на нього.

— Завітайте якось при ближчій нагоді до мене, лорде Генрі, — тоді поясните мені це докладніше. Ваша теорія просто захоплює! — промовила вона, випливаючи з їдальні.

— Ну, ви глядіть тут, не бавтеся надто довго політикою та лихослів'ям, — кинула леді Нарборо з порога. — А то як ви скоро не прийдете, ми всі там нагорі ще пересваримось!