Слава ЗСУ!

— Гаразд, Гаррі, але як от, скажімо, вас можна було б назвати по-новому? — поцікавилась герцогиня.

— Його ім'я — Принц Парадокс, — відповів за нього Доріан.

— Оце влучно! — вигукнула герцогиня.

— Е ні, я проти, — засміявся лорд Генрі, сідаючи в крісло. — Прізвисько як приліплять, то вже ніяким богом не відірвеш! Ні, ні, я відмовляюся від цього титулу.

— Королівських почестей не зрікаються, — застережливим тоном промовили гарненькі вуста.

— Тобто ви бажаєте, щоб я боронив трон?

— Так.

— Але я проголошую істини завтрашні!

— А я волію помилки сьогоднішні!

— Ви мене роззброюєте, Ґледіс, — мовив лорд Генрі, проймаючись її грайливим настроєм.

— Я відбираю тільки щит, Гаррі, — спис при вас.

— Але я ніколи не схрещую списа з Красою, — шанобливо повів рукою лорд Генрі.

— Це ваша помилка, Гаррі, повірте мені. Ви занадто високо цінуєте красу.

— Ну, це вже даруйте, Ґледіс. Визнаю, що, як на мене, врода краще, ніж доброчестя. Але, з другого боку, ніхто охітніш за мене не погодиться, що краще вже доброчестя, аніж бридота.

— Отже, бридкість — один із семи смертних гріхів? — спитала герцогиня. — Як же тоді ваше порівняння орхідей до них?

— Бридкість, Ґледіс, — це одна із семи смертних чеснот. І вам, як порядній торі, не слід їх недооцінювати. Пиво, Біблія і ці сім смертних чеснот зробили нашу Англію такою, яка вона є.

— Що ж, вам не подобається ваша країна? — запитала вона.

— Я живу в ній.

— Щоб ліпше їй дошкульнути?

— А ви б хотіли, щоб я прийняв думку Європи про Англію? — поцікавився він.

— Що ж там кажуть про нас?

— Що Тартюф перебрався до Англії і став тут крамарем.

— Це ваш власний дотеп, Гаррі?

— Дарую його вам.

— На жаль, він не до вжитку. Бо занадто правдивий.

— А ви не бійтеся. Наші співвітчизники ніколи не впізнають себе в описах.

— Вони — люди практичні.

— Скорше хитрі, ніж практичні. Підбиваючи баланс, вони глупоту зрівноважують багатством, а розбещеність — лицемірством.

— А все-таки на нашому рахунку великі справи!

— Великі справи накинуто нам, Ґледіс.

— Але ж ми несли їх тягар.

— Несли — тільки до Фондової біржі.

Ґледіс похитала головою.

— Я вірю в націю! — вигукнула вона.

— Нація — це лише виживання заповзятливих.

— Але ж така суть розвитку.

— Занепад мені любіш.

— А Мистецтво? — спитала герцогиня.

— Це хвороба.

— А Кохання?

— Ілюзія.

— А Релігія?

— Модний сурогат Переконань.

— Ви скептик.

— Анітрохи! Скептицизм — це початок Віри.

— Хто ж ви тоді?

— Визначити — значить обмежити.

— Дайте хоч наздогад!..

— Здогад може звести на манівці, і ви заблукаєте в лабіринті.

— Ви мене зовсім приголомшили. Поговорім про кого-небудь іншого.

— Чудова тема — наш господар. Колись давно його охрестили Чарівним Принцом.

— Ой, не нагадуйте мені про це! — озвався Доріан Ґрей.

— Наш господар сьогодні нестерпний, — мовила, червоніючи, герцогиня. — Він, здається, гадає, що Монмаут одружився зі мною з чисто наукових міркувань, побачивши в мені найкращий зразок сучасного метелика.

— Але, сподіваюся, він не шпигає у вас шпильки, герцогине? — засміявся Доріан.

— Цим забавляється моя покоївка, коли на мене сердиться.

— А чого ж вона сердиться, голубонько?

— Та за якісь там дрібниці, їй-бо, містере Ґрей. Звичайно це буває, коли я приходжу за десять хвилин до дев'ятої і кажу, що маю бути вбрана до пів на дев'яту,

— Справді, вона у вас неподобна! Вам би слід якнайсуворіш вичитати їй.

— В мене духу не стає, містере Ґрей. Вона ж винаходить для мене фасони капелюшків! Пригадуєте той, що був на мені в леді Гілстон, у садку? Бачу, ви забули, але ви такі люб'язні, що вдаєте, ніби пам'ятаєте... Так от вона зробила той капелюшок ну чисто з нічого! Всі добрі капелюшки робляться з нічого.

— Як і всі добрі репутації, Ґледіс, — докинув лорд Генрі. — Бо відрізняючись від інших, людина тільки здобуває собі ворогів. А щоб зажити слави, треба бути посередністю.

— Але в жінок такі слави не заживуть, — мовила герцогиня, хитаючи головою. — А жінки ж правлять світом. Запевняю вас, ми терпіти не можемо посередності. Ми, жінки, як хтось зауважив, любимо вухами, — так само як ви, чоловіки, любите очима, якщо взагалі коли-небудь любите...

— Мені здається, ми нічого іншого в житті и не робимо, — зауважив Доріан.

— Так? Тоді ви ніколи не любите по-справжньому, містере Ґрей, — відказала герцогиня, вдаючи зажуру на обличчі.