Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Портрет Доріана Грея

Коли він подумав про тітку, щось ніби спливло йому в пам'яті. Він обернувся до Голворда:

— Любий мій, я оце пригадав...

— Що пригадав, Гаррі?

— Де я чув ім'я Доріана Ґрея.

— Де саме? — спитав художник, злегка спохмурнівши.

— Ну, не дивись так сердито, Безіле. Це було у моєї тітоньки, леді Аґати. Вона розповідала мені, що знайшла пречудового юнака, котрий обіцявся допомагати їй у благодійництві в Іст-Енді, і що звуть його — Доріан Ґрей. Щоправда, вона ані півсловом не натякнула на його вроду. Жінки, в усякому разі, жінки лагідної вдачі, не вміють оцінити привабливої зовнішності. Вона сказала, що він дуже серйозний, що в нього прегарна душа. Я зразу уявив собі такого добродія в окулярах, з прилизаним волоссям і таранкуватою парсуною, як він важко ступає дебелими ногами... Шкода, що я тоді не знав про вашу дружбу.

— А я дуже радий, що ти не знав цього, Гаррі.

— Чому ж?

— Я не хочу, щоб ти зустрівся з ним.

— Не хочеш, щоб я зустрівся з ним?

— Ні, не хочу.

— Містер Доріан Ґрей у робітні, сер, — доповів служник, з'являючись у садку.

— Тепер тобі хоч-не-хоч доведеться познайомити нас, — засміявся лорд Генрі.

Голворд обернувся до служника, що стояв, мружачись від сонця.

— Попросіть містера Ґрея зачекати, Паркере. Я буду за кілька хвилин.

Служник уклонивсь і пішов.

Тоді художник подивився на лорда Генрі.

— Доріан Ґрей — мій найдорожчий друг. Твоя тітонька мала цілковиту рацію — душа в нього чиста й прекрасна. Не зіпсуй його, Гаррі. Не намагайся впливати на нього. Твій вплив мав би згубні наслідки. Світ широкий, і в ньому багато чарівних людей. Тож не забирай від мене цієї єдиної людини, що надає принади моєму мистецтву. Моє майбутнє, як митця, залежить від нього. Пам'ятай, Гаррі, я покладаюся на тебе.

Він говорив дуже повільно, слова пробивались немовби проти його волі.

— Що за дурниці ти торочиш! — з усміхом перепинив Голворда лорд Генрі і, взявши його під руку, трохи не силою повів до будинку.

Розділ II

Увійшовши, вони побачили Доріана Ґрея. Він сидів за роялем, спиною до них, і гортав сторінки «Лісових сцен» Шумана.

— Та це ж чудові речі, Безіле! — вигукнув Доріан. — Ви повинні позичити мені ці ноти, я хочу їх вивчити!

— Це цілком залежить від того, як ви сьогодні позуватимете, Доріане.

— Ой, як мені воно набридло! Я вже й портретові своєму не радий, — з вередливою міною відповів юнак, повертаючись на дзиґлику. Завваживши незнайомого, він ледь почервонів і схопився на ноги. — Перепрошую, Безіле, я не знав, що ви не самі.

— Знайомтесь, Доріане, — це мій давній друг, ще з Оксфорда. Я тільки-но говорив йому, як добре ви позуєте, а ви взяли та й зіпсували все.

— Але ви не зіпсували мого задоволення від зустрічі з вами, містере Ґрей, — сказав лорд Генрі, виступивши наперед і простягаючи Доріанові руку. — Моя тітонька часто згадує про вас. Ви один з її улюбленців і, боюся, також одна з її жертв.

— Я тепер у чорному списку леді Аґати, — промовив Доріан з виглядом жартівливої покути. — Я обіцяв поїхати з нею минулого вівторка до клубу у Вайтчепелі і, далебі, забув про це. Ми збиралися там грати в чотири руки, — здається, аж цілих три дуети... Тепер не знаю, що вона й скаже мені. Я вже й заходити до неї побоююсь.

— О, я вас помирю з моєю тітонькою. Вона вельми прихильна до вас. А ваша відсутність на концерті — то я не думаю, щоб мала яке значення. Публіка, певно, вважала, що грало двоє. Коли тітонька Аґата сідає за рояль, вона зчиняє гамір на рівні двох душ.

— Їй було б дуже прикро почути таку думку про себе, та й мені не дуже приємно, — засміявся Доріан.

Лорд Генрі подивився на нього. Так, безперечно, цей юнак — з ніжними обрисами ясно-червоних уст, чистими блакитними очима, злотистими кучерями — був надзвичайно вродливий. Його обличчя чимось таким одразу викликало довіру. З нього промовляла вся щирість юності, вся чистота юнацького запалу. Бачилось — життєвий бруд ще не позначuв його своїм тавром. Чи ж дивина, що Безіл обожнював Доріана!

— Ви занадто чарівні, щоб віддаватися філантропії, містере Ґрей, занадто чарівні.

Лорд Генрі вмостився на дивані й розкрив портсигар.

Художник тим часом заклопотано змішував фарби і готував пензлі. Почувши останнє зауваження лорда Генрі, він глянув на нього, хвильку повагався, а тоді сказав:

— Гаррі, я хотів би сьогодні закінчити портрет... Ти не образишся, коли я попрошу тебе піти?

Лорд Генрі усміхнено подивився на Доріана Ґрея.

— Піти мені, містере Ґрей?

Попередня
-= 93 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар