Слава ЗСУ!

Ми слухали. І це так нагадувало нам наше Земне перенаселення. Але у нас же був мир. Тільки деякі країни постійно воювали. Так, у нас же були технології. А тут живуть на перших поверхах і їдять із землі, яку можна використовувати краще.

- Дарма ми залишили Павла на тому краю світу. Його знання по біології дуже б стали в нагоді. Добре, що у нас з собою зразки рослин. Посадимо – нагодуємо. Здивуємо тим самим. Доведемо нашу «божественність». Вивчимо цей народ і змиємося. А може, і інших приведемо туди жити. Подивимося. – Говорив нам Вадим на нашій рідній, українській мові, не перекладаючи тією дивною мовою, з вимкненим приладом-перекладачем.

Ми прийшли. Це було їх поселення. Воно розмістилося біля тонюсенької річки білого кольору, яку можна було просто перейти, зробивши один маленький крок. Навколо річки стояли павукоподібні дерева. Величезні дерева. Чизи (ми так зрозуміли, що вони себе так називають, тобто чизи - ось ці істоти; перекладач не зміг це слово ні як перевести) обмотали чимось, здається, павутиною, опущені вітки цих дерев, що у результаті вийшли хатини з дерев і павутини.

Двері цієї хатини – залишені незайманими обтягуванням павутиною гілки дерев. Але вибрані дуже близько розташовані одна до іншої гільці, що важко було розглянути, що знаходиться всередині такої хатини.

- Бачиш, вони не закриваються, коли чимось займаються вночі. – Сказав мені Вадим.

- Може, вони взагалі цим не займаються, тому їм не потрібні двері. – Відповіла я.

В цей час Цариця когось вигнала з хати. Вигнані із сльозами пішли просити притулку в інших будинках, але всі їм відмовляли. Нарешті вони десь напросилися і насилу розмістилися в якомусь далеко від річки, майже з краю поселення, будинку.

А нам Цариця великодушним жестом показала дорогу у всередину цієї хатини, яку відібрала тільки що:

- Можете тут зупинитися, в найбільшому з будинків, о, мої Великі Боги!

Ми розмістилися в хатині, залишивши чергового біля входу зовні і по черзі міняючись. Ми не могли нікому довіряти. І всю ніч були напоготові.

Розділ 11

Почався новий день. Ми взялися за роботу. Посадили наші зразки. Тепер чекаємо урожаю.

На нас з таким здивуванням дивилися ці чизи і на те, як ми возилися в землі. І на наші дивні знаряддя.

Ми теж із здивуванням розглядали це поселення. Все було дивним, хоча щось було схоже на наш спосіб життя.

Вони теж працюють, їдять, відпочивають, а ввечері розважаються.

Мене здивувало, що деякі дівчата-істоти з павутини робили якісь довгі наряди. Я запитала, що вони роблять. А вони сказали, що готуються до весілля в сезон Заметілі. Що це завжди красиве явище і їх народ завжди влаштовує весілля в цей час – час самого чарівництва, коли Боги дарують холодну воду з неба і тоді вона на всіх вистачає.

- А коли буде сезон Заметілі?

- Через декілька днів. Нам треба встигнути закінчити свої наряди.

- А з чого вони?

- З павутини. Ми содержимо толстолапкових павуків – вони дають найбільш товсту і міцну павутину, з якої можна робити одяг. А з чого Ваш одяг?