Слава ЗСУ!

Ми мовчки брели, роздумуючи про побачене. Іноді переговорювалися, обговорюючи вголос все, що відбулося з моменту посадки на цій планеті космічного корабля до моменту, коли побачили абсолютно чуже, невідоме нам всім місто, яке лякає своєю таємницею.

Вдалині стали вимальовуватися якісь силуети. Вони йшли до нас на зустріч.

- Господи!

- Хто б міг подумати!

- Як?

- Як це здорово!

- Вони врятувалися!

Це були чизи… і Валентин як головний.

Валентин йшов попереду, ведучи тепер свій народ і свою Царицю в нове життя.

Розділ 17

- Ми побігли у бік печери, коли камені почали падати з неба. – Так почав свою розповідь Валентин. – Я крикнув всім, щоб бігли за мною. Що там буде порятунок. Не всі повірили мені. А з тих, що повірили, не всі добігли. Добігши до печери, в якій цей шлях в інше вимірювання, виявилось, що її трохи засипало. У Царицю у цей момент щось потрапило – і вона знепритомніла. Треба було поспішати. Ми з великою працею звільнили достатній отвір в печері, щоб увійти до печери. Я тоді крикнув всім: за мною! Довелося проштовхувати Царицю вперед, тому що вона все ще була без свідомості. Коли я заліз в печеру, озирнувся. Позаду чизов вся поверхня палала, а з неба все ще летіли ці камені, яких ставало все більше і більше. І напевно, вони і у розмірі були більші. За мною залізали в нами виконаний отвір в печері чизи, але не всі встигали. Я бачив, що через одного вони падали від ударів з неба. Я кинувся до цієї желейної поверхні, тримаючи на руках Царицю. І опинився тут. У цьому вимірюванні. Через хвилини з'явилися чизи, що залишилися. Хто добіг, хто встиг залізти в печеру і хто не побоявся стрибнути за мною в невідомість – ті зараз перед Вами. Вони все ще живі. А інші залишилися там вмирати. Отже пророцтво збулося. Тільки я виявився рятівником деяких чизов. Так от залишилося в живих сім чизов. Ну, ще Ваш, новий хлопець Насті. А чому Ви йдете не в ту сторону? Ми йшли по Ваших слідах, щоб Вас наздогнати. Та і взагалі прийти до своїх. Я не дуже сильний в техніці. По приладах погано орієнтуюся. А ось по слідам видно, що Ви вже тут були і повертаєтеся назад. Чому? Що відбулося?

- Там місто, побудоване кимось іншим. Ми не ризикнули йти туди. Місто виросло дуже швидко і якось дивно. – Відповів капітан.

- Там все фантастичне. У думці не укладаються конструкції. – Сказав Аркадій. – Всі будинки ненормальні. Просто божевільні. Такого не може бути. Навіть найтворча людина з найбурхливішою фантазією таке місто не запропонує побудувати.

- І що робитимемо? – Запитав Валентин.

- Жити. Житимемо. І шукати інший дім. – Відповіла я.

- А поки треба поїсти. Я вже зголоднів. – Сказав Вадим. – Що у нас на обід?

- Все як завжди: модифіковані рослини, що виросли на чужій планеті, і дуже багато питань. – Пожартувала я.

Пообідавши, ми пішли далі у бік гір, щоб знайти там укриття.

Все-таки хотілося подивитися на місто ближче, але це небезпечно.

Що нам робити? Планета велика. Але як нам сховатися?