Слава ЗСУ!

- Дітям, яких народить Надя? Або тут ще одна жінка притаїлася?

- Ми тут провели прекрасні чотири роки удвох. І я хочу все своє життя провести з Надією. – Сказав Віталік.

- Чому не відлетіли?

- Хіба художники вміють управляти цим? – Здивувався Віталій.

- Добре, що тут опинилися художники, а то нам би ні на чому було б відлетіти. – Зрадів Аркадій.

- Гаразд. Нам пора вирішити проблему, із-за чого відключився корабель. Підемо в апаратний відсік. Тільки не всі. Тільки ті, хто розбирається в цьому. Чизи залишаться тут, на капітановому містку. Аркадій, Таня, Даша, хай Валентин теж, підуть зі мною.

За цей час нічого не змінилося на кораблі. Тільки з'явився пил. І рослини в саду сильно розрослися.

Ми увійшли до апаратного відсіку. Вадим відразу попрямував до шаф з блоками. Виймаючи по черзі кожен, він шукав вади.

- Тут згоріло. І тут. І на цій платі. Ось і тут. Нічого собі! Скільки тут ремонтувати! Треба вибрати необхідне, а інше потім полагодимо. Тут же повинні були бути запасні блоки? Де ж вони? Ця робота надовго. Так, відбираємо головне, перевіряємо зв'язок. Потім ремонтуємо. Бігом. Принесіть мені ящик з мікросхемами. Схоже, на кожній платі згоріла як мінімум одна мікросхема. Зараз перепаяємо… Одна готова. Добре! Ще. Наступна… - Розбирався в проблемі капітан. – Друга плата готова… Ставимо блок на місце. Так! Запрацювало! Тепер інші блоки полагодимо… У цьому ящику немає потрібної мені мікросхеми. Принесіть мені інший ящик, який на верхній полиці, – там те, що рідко використовується.

Вадим ремонтував, перевіряв. Ми йому допомагали, чим могли. За роботою пройшло десь дві години. Нарешті, довгождане:

- Готово. Все працює. Готуватимемося до вильоту. – Порадував нас капітан.

Так, я вийшла заміж за генія. Генія на ім'я Вадим…

Ми поспішили на капітановий місток. Вадим всіх построїв. І дав розпорядження:

- Готуємося до вильоту. Я управлятиму кораблем. Всі залишаються тут. Ніхто не йде по кімнатах. Мені може пригодиться в нагоді допомога кожного. Я можу сам справитися, але мені буде важко одному. Ви мені всі потрібні. Павла покладіть в лікарняну кімнату і закрийте, щоб нам не нашкодив. Прив'яжіть його до ліжка. Тільки міцно. Займіть хоч які-небудь місця. Стартуватимемо.

Всі розсілися на місцях, призначених для команди управління кораблем. І стали чекати.

Вадим перевіряв роботу систем, роботу і шум двигунів, настроював зоряну карту, сонячні батареї розкрив, прокрутив, закрив. Перевірив наявність сонячних зондів на кораблі. І стан їх автоматики. Перепрограмував головний комп'ютер. 

- А летіти куди будемо?

- Поки не знаю. – Сказав капітан. – В Космос. Подалі від цієї планети. Є ще варіанти, які ми не встигли перевірити. Головне, щоб ми не потрапили на ноніусів: на їх головну планету або захоплену провінцію. Шукатимемо потрібні нам планети. Харчів нам вистачить на декілька поколінь. Корабель великий, а нас дуже мало.

- А як інші?

Капітан промовчав. Ніхто не знав, чи повернемося ми коли-небудь сюди. Та і взагалі небезпечно повертатися на Білу планету.