Слава ЗСУ!

- Навіщо дзвонила?   

- Я до тебе прийду. Зараз.

- Я тебе чекаю.

У поспіху намагаюся красивіше причесати волосся, підфарбувала губи, переодягнула брюки на коротку спідницю.

Ми давно знайомі і завжди нормально спілкувалися. І зараз між нами набагато більше, ніж дружба. Ми трошки зустрічаємося. Три місяці вже це продовжується.

У капітана до мене давно нікого не було. З своєю останньою дівчиною вони розлучилися рік тому. А у мене вже як більше року до знайомства з Вадимом ніяк не везло в любовних відносинах.

Раніше відшивала тих, хто намагався зближуватися. Була захоплена навчанням, хобі-захопленнями, саморозвитком. Намагалася реалізувати себе. І особливо в плані хобі хотіла добитися якихось результатів. Ніби багато зроблено. Навчання закінчила. Вже працювала. Від всіх обов'язків і завершень давно відійшла. Була сама по собі: працювала, отримувала зарплату, відпочивала, гуляла по місту, а ось щось не вистачало. Було жадання емоцій, проведення вільного часу з улюбленою людиною. І, врешті-решт: любові! Кохання не вистачало. Що обпалює! Пристрасного! Що перехоплює дихання! 

Ось і почала робити якісь спроби. При тому, були вони рішучими. Але, напевно, не на тих звертала увагу. Ну і добре. Потім познайомилася з капітаном, через нього з цим проектом – побудувати корабель і відлетіти далеко-далеко.

Ми познайомилися через інтернет. На сайті знайомств. Спілкувалися через світову мережу. Не відразу зустрілися. А потім вже все почалося: гуляли, спілкувалися, за ручку трималися, обнімалися. Все начебто йшло до серйозних відносин, але поки що не дійшло до них. Мало часу. Та і зайняті були обидва. І переживали за своє майбутнє. А зараз трохи все утряслося.

Підходжу до дверей кімнати капітана. Стукаю. 

Вадим з такою радістю відкриває двері. Обіймає мене. І так ніжно і довго цілує моє обличчя.

Закриває двері. На замок. Сідаємо. Небагато говоримо. Я встаю розглянути, як облаштована його кімната. Він підходить до  мене ззаду. Цілує вушко. Обіймає. Сідає і тягне мене за собою. Садить собі на коліна. Руки плавно переходять під кофту. Пестять спину і намагаються охопити більше. Продовжуємо цілуватися.

Як я давно цього чекала! Такий прекрасний хлопець. І буде моїм! 

Вадим мене зачарував всім: розумом, зовнішністю. Мені завжди подобалися хлопці високі і худі. А розум мене завжди взбуджував і взбудораджував.

У нас на кораблі за планом щороку проходить стерилізація. Так безпечніше.

Люди залишаються дітородними, тому що стерилізація робиться новими методами і розрахована тільки на рік. Якщо хтось захоче дитину – досить не зробити стерилізацію наступного року і працювати (фізично) над створенням потомства.

Але першу стерилізацію зробили ми всі разом в обов'язковому порядку: такі були правила при вступі на борт космічного корабля. Ми ж не знали, що чекати від нашого шляху до нового дому і як нас прийме цей новоспечений дім.

Якщо всі умови нам підійдуть, ми зможемо розселитися на знайденій планеті – будь ласка, народжуйте дітей і живіть, виховуючи їх.

А поки потрібна команда, готова до всього, а не зайнята вихованням дітей, годуванням, недоспавшая із-за криків малюків, вимагаючих уваги та їсти, -  із-за чого можуть бути помилки в управлінні космічного судна і в самій роботі на ньому.