Слава ЗСУ!



***

Війна. Для кожного це слово має своє значення. Страх, біль, втрати, злість, насолода, гроші. Можна й надалі перераховувати асоціації, і кожна з них має право на існування.

Війна. Вона не Феміда, але також визначає хто правий, а хто ні. Щоправда всі права завжди за переможцем.

Війна. Це час, коли народжуються герої та з’являються нові легенди. У цей час народжується багато історій. Деякі історії вигадані, деякі правдиві, а деякі поєднують у собі і те і інше.

***

Був літній спекотний день. Не зважаючи на затягнуте важкими темними хмарами небо, навколо не відчувалось і сліду прохолоди.

На околицях міста панувала незвична тиша, що час від часу порушувалася стрекотінням стрілецької зброї вдалині. Хоча вже була середина дня, вулиці були незвично пустими. Порожні будинки, місцями зруйновані а місцями побиті кулями та осколками були знаком запеклих боїв, що проходили в цьому районі. Де-не-де можна було побачити воронки від вибухів, а інколи нерозірвані снаряди. Місцями до неба підіймалися стовпи диму — це догорали пожежі, що не встигли згаснути після нічного обстрілу. У повітрі відчувався запах пороху та крові.

Переважно в цьому районі знаходились дачні будинки, які колись давно, ще до початку війни дивували своєю красою та охайністю. Також траплялись і багатоповерхівки. Вони мали від трьох до восьми поверхів. З верхніх поверхів таких будівель відкривалися неймовірно гарні пейзажі. Але то було колись. У цей час, вони ставали мішенями та орієнтирами. Повибивані стіни, оголяли нутрощі цегляних гігантів, показуючи пожитки, які не змогли забрати з собою мешканці.

Цивільні вже давно покинули передмістя, залишивши свої будинки, які невдовзі стали захистом та притулком для військових, що обороняли місто.

Захисники намагалися відштовхнути ворога якомога далі звідси, щоб не пустити загарбників туди, де ще панувало життя. Проте під сильним натиском ворога, вони змушені були відступити на кілька кварталів. З того часу тривали криваві вуличні бої.

Кожної ночі позиції обох сторін посипалися снарядами та мінами різних калібрів, що призводило до постійних пожеж. Коли ж вставало сонце, округу заповнювали автоматні та кулеметні черги, які зрідка супроводжувались поодинокими вибухами.

На даху однієї з багатоповерхівок, з’явилася постать. Боячись бути поміченою, вона повзучи рухалася до груди уламків на краю будівлі. Це був розвідник, який прямував до позиції для спостереженням за ворогом.

Діставшись до укриття, він дістав бінокль та поглянувши в далечінь вийшов на зв’язок зі своїми:

- Це “Дрімер”. Я на місці. “Гостей” ще не має.- тихо проговорив він.

- Продовжуй спостереження. Кінець зв’язку. - відповіла йому інша сторона.

З позиції, яку зайняв солдат, відкривався гарний краєвид на передмістя, яке плавно переходило у зелені поля, що стелилися аж до самого горизонту. Вони були усіяні чорними плямами - випаленими ділянками землі, що лишилися після останніх боїв.

На висоті декількох десятків метрів, повітря здавалось іншим, аніж внизу. Воно було більш свіжішим - менше відчувався запах пороху та гарі.