Слава ЗСУ!

Тут виникало почуття уявної свободи від того, що відбувалося внизу, де без перебою стрекотіла стрілецька зброя та вибухали гранати. Здавалося, що бої ідуть десь далеко, але не тут. Тут був спокій і свобода.

Починало темніти, а розвідник лежав майже не рухаючись, ховаючись в уламках на даху будинку. Час від часу він поглядав у бінокль, очікуючи на прибуття “гостей”. Уже здавалось, що вони не прибудуть.

Затримуватись до ночі тут було небезпечно. Удень тут була відносна тиша, в той час як вночі, під час обстрілу, випадкові снаряди влучали в будівлю. На годиннику уже було за восьму годину і розвідник уже хотів залишати позицію. Останній раз поглянувши у бінокль він побачив “гостей”.

- Гості прибули. - коротко повідомив розвідник.

- Нарешті. Готуємося до прийому. Коли пройдуть точку відліку, повідомиш. - почувся радісний голос з іншого кінця.

“Гостями” була колона забезпечення з десятка вантажних автомобілів у супроводі танків та бронетранспортерів. Вони везли припаси та підкріплення до підрозділів, які зайняли декілька кварталів та вели вуличні бої.

З новими силами ворог мав намір повністю витиснути захисників звідси, але розвідці пощастило дізнатись про ці плани та підготувати відповідну зустріч.

Тому вони відправили декількох розвідників для спостереження за навколишньою обстановкою. Найкращим місцем в даному випадку виступала одна з багатоповерхівок, яка знаходилась недалеко від лінії зіткнення, і гордо височіла серед одно та двоповерхових будинків. Солдати вирішили відправити одного з них на дах будівлі, в той час як інші будуть його прикривати, зайнявши позиції на нижніх поверхах.

Багатоповерхівка була ласим шматком для обох сторін, тому часто переходила з рук в руки. На ній дуже полюбляли облаштовувати свої позиції снайпери та корегувальники вогню. Через це за нею постійно велося спостереження як одною, так і іншою стороною.

Здіймаючи куряву, колона стрімко рухалася до позицій захоплених ворогом.

Коли вона проминула укріплення, які нещодавно слугували позиціями для захисників міста, почався обстріл. Спочатку було чути свист, а потім перший снаряд розірвався за декілька метрів від другої в колоні вантажівки.

У той час “Дрімер” ховався за уламками та спостерігав у бінокль. Здалеку доносилися відлуння вибухів та було видно як палають машини. До неба підіймався густий чорний дим. Задача була виконана, тож його більше нічого не тримало на цій небезпечній позиції. Рухаючись повільно,аби не бути поміченим ворогом, розвідник повзком повертався назад.

Діставшись до входу на дах, він обережно заповз всередину. Біля стіни лежали його речі: військовий рюкзак та зброя - новенька штурмова гвинтівка, яка нещодавно поступила на озброєння до їхнього підрозділу. Вони займали багато місця, тож аби не бути поміченим, він вирішив залишити свої речі тут.

Забравши їх, розвідник обережно попрямував сходами до низу. Вікна зі сходів виходили на сторону ворога, що робило небезпечним спуск та підйом. Тож доводилося бути пильним, щоб не потрапити в поле зору снайперів та безпілотників, які могли літати недалеко.

Пройшовши декілька поверхів, розвідник зупинився біля вікна та почав прислухатись до оточення. Раптово він здійнявся з місця та швидко як тільки міг, побіг до дверей, що виходили на найближчий поверх. В цей же час пролунав гучний гуркіт. Залізобетонна стіна, до якої він тільки що притулявся, вибухнула, піднявши непроглядну куряву та осипаючи осколками все навколо. Ворожа протитанкова ракета майже знайшла свою ціль.