Слава ЗСУ!

Детальне вивчення всіх обставин призвело лише до того, що справа ще більше ускладнилася. По-перше, немогли знайти пояснення, чому юнак замкнувся зсередини. Ймовірно, правда, що зробив це вбивця, а потім утік у вікно. Але вікно було за двадцять футів од землі, під ним лежала клумба крокусів у повному цвіті, і ні квіти, ні грунт не мали на собі жодних слідів. На вузькій смужці трави, яка відділяла будинок від дороги, слідів також не було. Тож, напевне, двері замкнув сам молодий господар. Але яким чином спостигла його смерть? Ніхто не міг залізти у вікно, не лишивши слідів. Коли ж припустити, що вбивця стріляв у вікно, то він мав бути справді чудовим стрільцем, аби заподіяти з револьвера смертельну рану. До того ж вулиця Парк-лейн багатолюдна, а ярдів за сто від будинку - стоянка кебів. Проте ніхто пострілу не чув. І все ж таки був убитий, була револьверна куля, що пройшла навиліт, вирвавши шмат черепа - це характерно для м'яких куль - і заподіявши рану, яка викликала миттєву смерть. Такі обставини загадкового вбивства на Парк-лейн, і вбивство це ускладнювалось цілковитою відсутністю мотивів, бо, як уже я казав, молодий Едер начебто не мав ворогів, а гроші й цінності з кімнати не було забрано.

Увесь день я обмірковував усі ці факти, намагаючись застосувати хоч яку-небудь теорію, що примирила б їх між собою, і знайти лінію найменшого опору, яку мій бідолашний друг проголосив вихідним пунктом усякого розслідування. Зізнаюся, успіхи мої в цьому були більш ніж скромні. Ввечері я прогулювався Гайд-парком і близько шостої години непомітно для самого себе опинився на розі Оксфорд-стріт і Парк-лейн. Гурт ґаволовів, які дивилися вгору на одне й те саме вікно, підказав мені: я прийшов до будинку, що його хотів бачити. Високий на зріст худорлявий чоловік у темних окулярах, по-моєму, переодягнений си-щик, висував якусь власну теорію, а інші, щільно оточивши його, слухали. Я проштовхався ближче, але його міркування видались мені такими абсурдними, що я з деякою відразою швидко відсунувся назад. При цьому я штовхнув літнього, згорбленого чоловіка, що стояв позад мене, і вибив у нього з рук кілька книжок. Пам'ятаю, піднімаючи їх, я помітив назву однієї книжки: «Походження культу дерев»,- і мені сяйнула думка, що це, мабуть, такий собі бідний бібліофіл, який збирає старі книжки чи то заради заробітку, чи то з цікавості. Я почав перепрошувати за свою незграбність, але, очевидно, книжки, з якими я, на лихо, так кепсько повівся, були дуже цінними в очах їхнього власника. Пробурмотівши щось зневажливе, він відвернувся, і за мить його згорблена спина та білі бакенбарди зникли в натовпі.

Спостереження за будинком № 427 по Парк-лейн не дуже допомогли мені розв'язати проблему, яка мене цікавила. Будинок відмежовувався від вулиці низеньким муром з огорожею - все це разом не сягало вище п'яти футів. Отже, кожний міг легко перелізти в сад. Але вікно було зовсім недосяжне - біля нього я не побачив ні ринви, ні чогось іншого, по чому міг би видертись нагору якийсь завзятець. Спантеличений ще більше, я подався додому в Кенсінгтон. Та не пробув я в своєму кабінеті й п'яти хвилин, коли ввійшла служниця і сказала, що мене хочуть бачити. На мій подив, це був не хто інший, як старий дивакуватий бібліофіл; його гостре, зморшкувате обличчя визирало із сивого волосся, під пахвою він тримав з півдюжини своїх дорогоцінних книжок.

- Ви, звичайно, здивовані, що я прийшов, сер? - спитав він чудним, хрипким голосом.

Я підтвердив, що так воно і є.

- Розумієте, я людина совісна, і коли я побачив, плентаючись позад вас, як ви ввійшли в цей будинок, то подумав: мені треба зайти до такого люб'язного джентльмена і сказати, що коли я й був трохи неввічливий, то зовсім не хотів вас образити - навпаки, я дуже вдячний вам за те, що ви допомогли мені підняти книжки.

- Ви надаєте цим дрібницям надто багато значення,- зауважив я.- Чи можна спитати, як ви дізнались, хто я?

- Пробачте за сміливість, сер, але я ваш сусід, моя книжкова крамничка стоїть на розі Черч-стріт, і я буду щасливий бачити вас у себе. Може, й ви збираєте книжки, сер? Ось «Птахи Британії», ось «Катулл», ось «Священна війна» - все віддам дешево. П'ять томів - це саме те, що треба, аби заповнити порожнечу на вашій другій полиці: адже вигляд у неї досить неохайний, чи не так, сер?

Я озирнувся на книжкову шафу за своєю спиною, а коли знову повернув голову, біля мого письмового столу, осміхаючись, стояв Шерлок Холмс. Я схопився на ноги і якусь мить у крайньому зчудуванні не відривав від нього погляду; потім, здається, я зомлів :- вперше і, сподіваюсь, востаннє за своє життя. Сірий туман заклубочився в мене перед очима, а коли він зник, комір моєї сорочки був розстебнутий, на губах я відчув смак бренді. Холмс, тримаючи пляшку в руці, схилився над моїм стільцем.