Слава ЗСУ!

Прем'єр-міністр підвівся з дивана.

- Ви міркуєте цілком логічно, містере Холмсе. Я бачу, ми справді нічого не можемо вдіяти.

- Давайте припустимо,- заради того, щоб обмінятися думками,- що документ узято служницею або камердинером...

- Вони обоє- давні й випробувані слуги.

- Наскільки я зрозумів, вапґа спальня на третьому поверсі, окремого входу знадвору немає, а піднятися нагору зсередини непоміченим неможливо. Таким чином, документ узяла людина, яка була в домі. Кому злодій захотів би передати його? Одному з міжнародних шпигунів або секретних агентів, імена яких мені досить добре відомі. Троє з них, можна сказати, ватажки в своїй професії. Я почну розшуки з того, що обійду їх усіх і з'ясую, чи кожний з них на своєму посту. Якщо ж когось із них не буде на місці, особливо якщо виявиться, що шпигун зник вчора ввечері, ми дістанемо деяке уявлення про те, куди вирушив цей документ.

- Чому ви вважаєте, що когось не буде на місці? - спитав міністр у європейських справах.- Адже шпи гун може віднести документ 'в яке-небудь посольствс в Лондоні.

- Не думаю. Ці агенти працюють самостійно, s з посольствами у них стосунки часто досить напружені,

Прем'єр-міністр ствердно кивнув головою.

- На мою думку, містере Холмсе, ви маєте рацію, Шпигунові захочеться особисто передати таку цінну здобич у свою штаб-квартиру. Ваш план дій я вважаю блискучим. А ми з вами, Хоупе, тим часом не повинні через це одне нещастя нехтувати всіма іншими нашими обов'язками. В разі якщо протягом дня відбудуться нові події, ми вас про них повідомимо, а ви, зрозуміло, теж дайте нам знати про наслідки вашого власного розслідування.

Обидва державні діячі вклонились і статечно вийшли з кімнати.

Коли наші вельможні гості пішли, Холмс запалив люльку і якийсь час сидів мовчки, глибоко замислившись. Я розгорнув ранкову газету й, забувши про все, прикипів очима до повідомлення про сенсаційний злочин, що його було скоєно напередодні ввечері, як раптом мій друг щось вигукнув, схопився на ноги й поклав люльку на коліна.

- Так,- мовив він,- кращого шляху під ступитись до справи немає. Становище відчайдушне, але не безнадійне. Навіть зараз, цілком можливо, лист ще не покинув рук одного з агентів, от якби ще напевно знати, хто з них заволодів ним. Кінець кінцем цих типів цікавить одне - гроші, а в мене за спиною уся британська державна скарбниця. Якщо лист почнуть продавати, я куплю його - навіть якщо це означатиме збільшення прибуткового податку ще на одне пенні. Можливо, той тип зволікає, щоб подивитись, яку ціну буде запропоновано за лист тут, перш ніж спробувати щастя по другий бік кордону. Вести таку сміливу гру здатні тільки троє: Оберштайн, Ла-Ротьєр і Едуардо Лукас. Я зустрінуся з кожним. Я зазирнув у ранкову газету.

- Едуардо Лукас із Годольфін-стріт?

- Так.

- Ви з ним не зустрінетесь.

- Чому це?

- Вчора ввечері його убито у власному домі.

Мій друг так часто дивував мене під час наших пгшгод що я відчув справжнє торжество, побачивши, як безмежно здивували його мої слова. Він зачудовано втупився в мене, тоді вихопив газету з моїх рук. Ось замітка, яку я читав, коли Холмс схопився з стільця:

«Вбивство у Вестмінстері.

Вчора ввечері в будинку № 16 на Годольфін-стріт скоєно загадковий злочин. Годольфін-стріт - це одна із старовинних і тихих вуличок з будинками вісімнадцятого століття, вона розташована між Темзою й Вест-мінстерським абатством, майже під мурами великої вежі будівлі парламенту. Там у маленькому, але ошатному особняку кілька років мешкав містер Едуардо Лукас, добре відомий у суспільстві завдяки своїй чарівній особистості, а також заслуженій репутації одного з кращих тенорів-любителів в Англії. Містер Лукас був неодруженим, йому виповнилось тридцять чотири роки, а його прислуга складалась із місіс Пріндл, літньої економки, й Міттона, лакея. Економка лягає рано й спить на горішньому поверсі. Лакей цього вечора був відсутній - відвідував свого друга в Хеммерсміті. Починаючи з десятої години містер Лукас залишався в особняку сам. Поки ще не з'ясовано, що сталося за цей час, але за чверть до дванадцятої констебль Баррет, проходячи по Годольфін-стріт, помітив, що двері будинку № 16 прочинено. Він постукав, але відповіді не одержав. Побачивши крізь вікно, що в одній з кімнат горить світло, констебль зайшов до передньої й знову постукав, але й цього разу відповіді не було. Тоді він відчинив двері й увійшов. У кімнаті панував страшний розгардіяш, усі меблі було зсунуто в один бік, а посередині, перекинутий спинкою на підлогу, валявся стілець. Біля цього стільця, все ще стискаючи одну з його ніжок, лежав нещасний мешканець особняка. Він дістав удар ножем у серце і, очевидно, зразу ж вмер. Ніж, що ним було скоєно злочин, виявився кривим індійським кинджалом, зірваним зі стіни, яку прикрашав набір східної зброї. Не схоже, що вбивство вчинено з метою пограбування - не було зроблено навіть спроби винести з кімнати цінні речі. Містера Едуардо Лукаса всі дуже добре знали, і він користувався такою любов'ю, що його насильницька й загадкова смерть збудить, безперечно, болісну цікавість і гостре співчуття серед широкого кола його друзів».