Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Повернення Шерлока Холмса

І правда, все було як у добрі давні часи, коли о пів на десяту з револьвером у кишені я сів поруч Холмса у двоколісний кеб, і серце моє забилося швидше в передчутті незвичайних подій. Холмс був спокійний, суворий і мовчазний. Коли світло вуличних ліхтарів падало на різкі риси його обличчя, я бачив, що він про щось думає, суплячи брови й стискаючи тонкі губи. Я не знав, на якого дикого звіра ми збирались полювати в темних джунглях лондонського злочинного світу, але з поведінки цього неперевершеного мисливця збагнув: пригода має бути однією з найнебезпечніших, а сардонічна посмішка, що час від часу пробивалась на його аскетичному обличчі, не обіцяла нічого доброго об'єктові наших пошуків.

Я гадав - ми їдемо на Бейкер-стріт, але Холмс зупинив кеб на розі Кевендіш-скверу. Вийшовши з екіпажа, він дуже пильно огледівся навсебіч і далі робив це на кожному перехресті, аби переконатись, що ніхто за нами не стежить. Шлях наш був дивний. Холмс досконало знав усі лондонські закапелки, тому швидко і впевнено йшов через лабіринт якихось стаєнь і візницьких дворів - про їхнє існування я досі й гадки не мав. Нарешті ми виринули на вузьку вуличку з двома шерегами порожніх будинків, що вивела нас спершу на Манчестер-стріт і далі на Блендфорт-стріт. Тут Холмс повернув у вузький прохід, дерев'яною брамою пройшов у порожній двір і ключем одімкнув задні двері якогось будинку. Ми ввійшли, і Холмс знову замкнув двері.

Було темно, хоч в око стрель, проте я зразу ж зрозумів, що в будинку ніхто не живе. Голі дошки підлоги рипіли й тріщали під ногами, а зі стіни - я доторкнувся до неї простягненою рукою - звисали клапті шпалер. Холодні, тонкі пальці Холмса стиснули моє зап'ястя, і він повів мене довгим коридором, аж поки попереду невиразно вималювалось над дверима півкругле вікно. Тут Холмс повернув праворуч, і ми опинилися у великій порожній квадратній кімнаті з темними кутками, але трохи освітленій посередині з вулиці. Проте поблизу не було ніякого ліхтаря, а скло вкривав товстий шар пилюки, і тому ми ледве бачили один одного. Мій супутник поклав руку мені на плече й майже торкнувся губами мого вуха.

- Ви знаєте, де ми? - прошепотів він.

- Здається, на Бейкер-стріт,- відповів я, вдивляючись у каламутне скло.

- Саме так. Зараз ми в будинку Кемдена навпроти нашої старої квартири.

- Але чому ми сюди прийшли?

- Бо звідси чудово видно ту мальовничу споруду. Чи можу я попросити вас, мій дорогий Вотсоне, підійти до вікна трохи ближче, але так, щоб вас ніхто не помітив. Ну, а тепер подивіться на наші старі кімнати, звідки розпочиналось стільки цікавих пригод. Зараз ми побачимо, чи не втратив я за ці три роки здатності дивувати вас.

Скрадаючись, я ступив уперед, глянув на знайомі вікно навпроти і здивовано скликнув. Штору було опу< щено, в кімнаті горіло яскраве світло. Проти вікшї чітко вимальовувалась тінь людини, що сиділа в глибині кімнати. Посадка голови, прямі - плечі, різкі риси обличчя не давали можливості помилитись. Голова бу-< ла напівповернута, і створювалося враження, ніби це один з тих чорних силуетів, що їх наші бабусі полюбляли вставляти в рамки. Це була точна копія Холмса. Вражений до краю, я простяг руку - переконатися, що сам він стоїть поряд зі мною. Холмс здригався від мовчазного сміху.

- Ну, як? - спитав він.

- Боже мій? - вигукнув я.- Просто неймовірно!

- Бачу, роки не знищили моєї винахідливості, а звичка не позбавила її свіжості,- промовив Холмс, і я відчув у голосі його радість та гордість, які відчуває художник, дивлячись на своє творіння.- Викапаний я, чи не правда?

- Я ладен заприсягнутися, що то ви.

- Честь виконання належить панові Оскару Меньї > з Гренобля, який кілька днів виливав цю фігуру з і воску. Решту я зробив сам, під час сьогоднішніх відвідин Бейкер-стріт

- Але нащо вам це?

- Дорогий Вотсоне, в мене є найповажніші підстави бажати, щоб дехто думав, ніби я перебуваю тут, тим ) часом як насправді я - в зовсім іншому місці.

- То ви гадаєте - за квартирою стежать?

- Я знаю, що за нею стежать.

- А хто?

- Мої давні вороги, Вотсоне. Ота чарівна компанія, ; ватажок якої лежить на дні Райхенбахського водоспа- ' ду. Зауважте: тільки вони знають, що я живий. Раніше чи пізніше, розраховують вони, я повернусь додому» -Вони стежили за квартирою весь цей час і сьогодні бачили, що я приїхав.

- Як ви про це дізналися?

- Я впізнав їхнього спостерігача, коли подивився у вікно. Це досить безневинний хлопець на ім'я Паркер, професійний грабіжник та вбивця і водночас чудовий музика - грає на гребінці. До нього мені байдуже. Але мені зовсім не байдуже до того страшного чоловіка, що стоїть за ним, до найближчого приятеля Моріар- і ті, того, хто кидав на мене каменюки.- няйт»й найнебезпечнішого злочинця в усьому Лондоні. Саме цей чоловік полює на мене сьогодні вночі, Вотсоне, навіть на думці не маючи, що ми полюємо на нього.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous16034 27.09.2014

нічо не качаеться


Додати коментар