Слава ЗСУ!

- Більше діла, менше слів, - сказав пан Шпилька.

Скель насупив брови, споглядаючи печатки на дверях особняка де Вордів.

- Цо то є? – спитав він.

- Вони означають, що кожен, хто вломиться сюди, матиме справу з Гільдіями, - сказала Сахариса, видобуваючи ключа. – Це щось на кшталт закляття – тільки це працює.

- А оцеє – воно від Найманців? – спитав троль, вказуючи на досить умовно зображений щит із плащем, кинджалом та подвійним хрестом.

- Так. Це означає, що на кожного, хто зламає цю печатку, контракт укладається автоматично.

- Ни хтів би я, коб то так уклали й мене. Файно, шо маєте ключа…

Замок клацнув. Поштовх – і двері відчинилися.

Сахарисі доводилось бувати в кращих домах Анк-Морпорку. Це траплялось, коли їхні власники відкривали частину будинку для публічного доступу в рамках тієї чи іншої благодійної акції. Проте вона уявлення не мала, як може змінитися будинок, в якому більше ніхто не живе. Він видавався загрозливим і неймовірно великим. Двері виглядали заширокими, віконні рами – зависокими. Затхле непорушне повітря віддалось болем у її голові.

Скель за її спиною запалив пару ламп. Але величезне приміщення все одно залишалося в сутінках. На щастя, знайти сходи виявилось неважко.

Дотримуючись вказівок, відбарабанених Вільямом наостанок, вона дісталася анфілади залів, кожен з яких був більший за її дім. Коли вона нарешті дісталась гардеробу, той виявився таким же залом, але повним вішалок та «плечиків».

Частини предметів одягу поблискували в напівтемряві. Сукні поширювали сильний запах нафталіну.

- Цікаво, - сказав Скель з-за її спини. 

- Це просто такі кульки, щоб міль не псувала одяг, - сказала Сахариса.

- Я про сліди, - сказав троль. – І внизу тож були такі.

Віна відірвала погляд від рядів суконь і опустила його вниз. Шар пилу на підлозі був явно кимось потривожений.

- Гм… Покоївка? – припустила вона. – Хтось же має за всім цим доглядати?

- І шо вона сі тут робила? Затоптувала пилюку до смерті?

- Ну, має ж хтось слідкувати за речами? – невпевнено сказала Сахариса.

Блакитна сукня навпроти вимагала: вдягни мене, я створена для тебе. Поглянь, як я переливатимусь!

Троль штурхнув пальцем коробчку з нафталіновими кульками, й вони розкотилися запиленим столом

- Схоже, та міля це страшне як любить, - сказав він.

- Ти не думаєш, що ця сукня… надто відверта? – спитала Сахариса, прикладаючи одяг до себе.

Скель набрав стурбованого вигляду. Його винаймали не за навички модельєра, і вже тим паче – не за знання тонкощів мовлення середнього класу.

- Ви завжди були відверта людина, - нарешті зважився він.

- Я питаю, чи не здаватимусь я легковажною жінкою!

- А, он воно шо, - сказав Скель, підходячи. – Нє, звісно, нє.

- Справді?

- Авжеж. Ви важите не так і мало.

Сахариса здалася.

- Гадаю, пані Гевальт зможе трохи його розшити, - машинально сказала вона.

Їй неабияк хотілось побути тут ще – деякі вішалки просто прогинались – але вона почувалася майже злодійкою. До того ж, у глибині душі вона відчувала, що жінка з сотнями суконь значно більше розгнівається через нестачу однієї з них, аніж жінка з десятком-другим платтячок. В будь-якому разі, темрява починала діяти їй на нерви. Здавалася, там повно незнайомих привидів.

- Ходім назад.

Коли вони вже наполовину перетнули вітальню, хтось заспівав.

Слів було не розібрати, а на мелодію явно впливав алкоголь, але це все-таки було співом, і чувся він з-під їхніх ніг.

Коли Сахариса поглянула на Скеля, той знизав плечима.

- Може, це тота міля? Перебрала своїх кульок?

- Тут таки має бути охорона, авжеж? Може, нам краще сказати, що ми, ну, тут були? – запанікувала Сахариса. – Не дуже-то шляхетно виглядатиме, як що ми заберемо сукню і втечем…

Вона підійшла до затиснутих в закутку під сходами зелених дверей і штовхнула ручку. На мить спів почувся гучніше, але урвався, коли вона сказала:

- Даруйте?

Ще за кілька секунд вона почула:

- Привіт! Як справи? У мене все чудово!

- Я просто… Вільям сказав, що можна? – Вона вимовила ці слова тим запитальним тоном, яким хтось міг би перепросити грабіжника за те, що перериває його роботу.

- Чихайло? Опа! – сказав голос із темряви внизу.

- Е-е-е… З вами справді все добре?

- Не дістаю… ха-ха-ха… Це все л-ланцюги…

- Вам… погано?

- Ні, все чудово, зовсім не погано, тіки троха переб-р-р… гик…

- Трохи пере що? – спитала Сахариса; виховання ніяк не давало їй дійти цілком очевидного здогаду.