Слава ЗСУ!

- Пане Вернигоро, - різко сказав Вільям, все ще сидячи до них спиною. – Ви казали, що можете знайти новий верстат?

- Я сказав, що він коштуватиме…

- Можливо, жменю рубінів?

Вернигора розкрив долоню.

- Отже, це – наше?

- Так!!!

- Ну… зранку я можу купити хоч десять верстатів. Але це не те, що купити десяток тістечок…

- Я хочу почати верстку за півгодини, - сказав Вільям. – Отто, потрібен знімок ноги брата Шпилька. Потрібні також коментарі всіх задіяних осіб. Навіть Старого Тхора Рона. І знімок Ґава, Отто. І мені потрібен друкарський верстат!

- Я ж уже сказав: де ми візьмемо верстат серед но…

Підлога струсонулася, ворухнувши купи уламків.

Погляди всіх присутніх звернулися до високих яскравих вікон «Сенсацій».

Сахариса, що досі розширеними очима дивилась на Вільяма, вдихнула так глибоко, що Отто зашипів, відвернувся і почав щось нервово мугикати.

- Ось твій верстат! – закричала вона. – Тобі лишилось тільки його взяти!

- Так, але вкрасти… - почав гном.

-  Позичити, - сказав Вільям. – І половина каменів – ваша.

Ніздрі Вернигори роздулися.

- Одну хви… - розлючено почав він, і раптом затнувся. – Ти сказав – половина?

- Так.

- Хлопці, за мною!

Один з прикажчиків у «Сенсаціях» ввічливо постукав у двері пана Влизька.

- Так, Козлі? Нудль уже закінчив? – сказав господар «Сенсацій».

- Ні, шефе, але там вас хоче побачити одна панна. Панна Кріпслок, - сказав прикажчик, витираючи руки останнім випуском газети^{30}.

Влизько просяяв.

- Невже?

- Так, шефе. Вона якась нервова. І з нею – той молодший де Ворд. 

Посмішка Влизька дещо прив’яла. Нещодавня пожежа, яку він спостерігав з вікна, сповнила його неабиякою втіхою, але йому вистачило розуму не потикатись на вулицю. Він знав, що гноми – справжні негідники, й напевне взялися б валити все на нього. Насправді він не мав жодного уявлення, чому почалася пожежа, але чогось подібного слід було чекати, чи не так?

- Що ж… час збирати каміння, еге ж? -  сказав він сам до себе.

- Справді, шефе?

- Надішліть їх сюди, будь ласка.

Він відкинувся в кріслі й поглянув на газету, розгорнуту на його столі. Клятий Нудль! Найдивовижніше було в тому, що його вигадки були схожі на його сосиски: розуміючи, чим вони є насправді, ви все одно доходили до кінця і потім жадали ще. З іншого боку, вигадувати всі ці історії було не так уже й легко. Нудль мав талант. Якщо він вигадував історію про те, що в каналі на Русалівці завелося гігантське чудовисько, знаходилось півдесятка читачів, готових присягнути, що вони теж його бачили. І це були звичайнісінькі люди, як ті, що ви їх щодня бачите на вулицях. Як це йому вдавалось? Стіл Влизька було завалено його власними невдалими спробами. Треба було мати особливу фантазію, щоб…

- О, Сахарисо, - сказав він, встаючи їй назустріч. – Прошу, бери стільця. Боюся, в мене немає ще одного, для твого… друга. – Він кивнув Вільямові. – Дозвольте висловити співчуття у зв’язку з пожежею…

- Ви в своєму кабінеті, - холодно сказав Вільям, - і можете висловлювати що завгодно.

З вікна він бачив смолоскипи Варти, що скупчувались довкола зруйнованої повітки. Він зробив порух до виходу.

- Не треба, Вільяме, - сказала Сахариса. – Розумієш, Ронні, саме тому ми до тебе й прийшли.

- Справді? – всміхнувся Влизько. – Ти повелась як нерозумне дівчисько, еге ж?

- Т-так… а зараз усі наші гроші п-про… - Сахариса схлипнула. – Тобто… у нас нічого не лишилось. Ми… так тяжко працювали, так тяжко, а тепер… - вона захлипала знов.

Ронні перехилився через стіл і погладив її по руці.

- Я можу чимось допомогти?

- Я думала… Я сподівалась… Я хотіла спитати – ти не бачиш можливості як-небудь забезпечити… оренду одного з твоїх верстатів? Для нас?

Влизько випростався.

-  Для кого? Ти при своєму розумі?

Сахариса висякалась.

- Приблизно такої відповіді я й чекала, - сумно промовила вона.

Влизько, дещо пом’якшавши, знву перехилився через стіл і погладив її руку.

- Я пам’ятаю, як ми бавились, коли були дітьми…

- Не думаю, що це називається бавились, - сказала Сахариса, порпаючись у сумочці. – Зазвичай ти ганявся за мною, а я била тебе по голові іграшковою корівкою. А, ось він де…

Вона кинула сумочку, випросталась і направила просто в обличчя редакторові один із самострілів покійного пана Шпильки.

- Давай, «мля», верстат, або я прострілю, «мля», тобі голову, «мля»!!! – закричала вона. – Мабуть, це саме так треба говорити?

---

  30 «Останнім випуском газети» - в оригіналі вжито слово «rag», котре означає як ганчір’я, вітошшя, так і «жовту», неякісну газету.