Слава ЗСУ!

Х’югнон кинув погляд на камін. Всупереч всілякій імовірності, один зі шматків вугілля зажеврів сам собою.

- І, звичайно, - продовжував Патрицій, - було б украй важко ігнорувати цей новий тип… гм… ТИПОграфії саме зараз, коли така кількість друкарень з’явилася в Агатійській Імперії та, як ви, безумовно, знаєте, в Омнії. А з Омнії, як ви, безумовно, знаєте, експортуються величезні наклади їхньої священної Книги Ома та тих памфлетів, на які вони так нагострили розум.

- Прозелітична маячня, - сказав Х’югнон. – Вам слід би було давно їх заборонити.

- Заборонити релігію, ваша превелебносте?

- Ну, коли я говорю «заборонити», я маю на увазі…

- Я глибоко переконаний, що ніхто й ніколи не назве мене деспотом, ваша превелебносте, - суворо сказав Правитель Ветерані.

Х’югнон Ридикуль зробив необдуману спробу перейти на легший тон.

- Принаймні, двічі. Ха-ха.

- Даруйте?

- Я сказав… принаймні, двічі… ха, ха.

- Перепрошую, боюсь, я вас не розумію.

- Це був, ну, невеличкий каламбур, Хев… ваша високосте.

- А. Зрозуміло. Ха-ха, - сказав Ветерані так сухо, що його слова сушили саме повітря. – Ні, боюся, омнійці мають усі права розповсюджувати свої благі вісті про Ома. Але звеселіться! Ви ж, напевне, теж маєте благі вісті про Іо?

- Що? А. Так, звичайно. Минулого місяця він трохи застудився, але тепер усе гаразд.

- Прекрасно. Це і є благі вісті. І немає сумніву, що ті друкарі радо їх розповсюдять. Я цілком певен, що їхня робота відповідатиме вашим високим стандартам.

-  Отже, це всі ваші аргументи, ваша високосте?

- Гадаєте, я маю інші? – сказав Правитель. – Мої мотиви, як завжди, абсолютно прозорі. 

Х’югнон зауважив про себе, що «абсолютно прозорі» могло означати як те, що крізь них можна бачити, так і те, що побачити їх неможливо взагалі.

Правитель переклав на столі кілька паперів.

- До того ж, Гільдія граверів протягом минулого року підвищила розцінки втричі.

- Ах, розумію, - сказав Х’югнон.

- Цивілізацію рухають слова, ваша превелебносте. Цивілізація – це і є слова. Які, в цілому, не мали б коштувати надто дорого. Світ обертається, ваша превелебносте, і ми повинні крутитися разом із ним.

Ветерані усміхнувся.

- Свого часу народи гризлися, мов болотні потвори. Анк-Морпорк заправляв значним шматком болота, бо мав найкращі зуби. Але сьогодні місце сталі посіло золото, і, на щастя, анк-морпоркський долар виглядає світовою валютою. Завтра… можливо, зброєю стануть звичайні слова. Якнайбільше якнайточніших слів, і головне – щоб тобі належало останнє слово. Визирніть у вікно. Що ви бачите?

- Туман, - сказав Верховний жрець. 

Ветерані зітхнув. Часом природа зводить нанівець будь-яку риторичну вправність.

- Якби погода була кращою, - гостро сказав він, - ви побачили б величезну семафорну вежу, що стоїть на тому березі річки. Вона передає та приймає слова з усіх куточків континенту. Не так давно мені потрібні були тижні, щоб обмінятися листами з послом у Геної. Тепер я можу отримати відповідь наступного дня. Деякі речі це спрощує, але дещо стає по-своєму складнішим. І нам слід змінювати спосіб мислення. Нам слід іти в ногу з часом. Ви чули про сематронну торгівлю?

- Звичайно. Купецькі семаграми…

- Я маю на увазі, що тепер кожен може відправити семафорний запит аж до Геної, щоб замовити, наприклад, півкіло лобстерів. Хіба це не вражає?

- Ваша високосте, вони зіпсуються дорогою!

- Це ясно. Я просто наводжу приклад. Але спробуйте уявити на місці кожного лобстера певне інформаційне повідомлення! – з блиском в очах промовив Ветерані.

- Гадаєте, лобстери можна передавати семафором? – перепитав Верховний жрець. – В принципі, їх, мабуть, можна вилущити з…

- Я намагався вказати на те, що інформація теж продається й купується! І ще на те, що речі, які колись видавалися неможливими, тепер із легкістю входять в наше життя. Королі й герцоги приходять і зникають, не залишаючи по собі нічого, крім статуй у пустелі, а тим часом двійко парубків-лудильників зі своєї майстерні змінюють обличчя світу^{5}.

Патрицій підійшов до столу, на якому було розгорнуто карту; вигляд карти свідчив, що її власник користується нею найактивнішим чином. Вона вся була вкрита позначками та нотатками.

- Ми постійно визираємо за стіни в очікуванні загарбників, - сказав Ветерані. – Ми постійно вважаємо, що зміни прийдуть ззовні – як і годиться, на вістрі меча. А потім озираємось навкруги й помічаємо, що вони прийшли з голови людини, яку ми й не зауважили б на вулиці. За певних обставин таку голову корисно буває відтяти, але останнім часом їх стало так багато…

---

  5 «Двійко парубків» - прозорий натяк на засновників фірми «Apple» Стефана Возняка та Стіва Джобса, котрі зібрали свій перший програмований калькулятор у гаражі.