Слава ЗСУ!

- Так отож.

- Але ж я міг би його цеглиною прибити, не сходячи з місця!

- У мене, пане Тюльпане, склалося враження, що чимало організацій мають на таку перспективу власну точку зору. Подейкують, що тутешнє звалище по-своєму непогано квітне. А в людини, що сидить на верхівці, завжди знайдеться ціла купа друзів. Тобі не вистачить цегли.

Пан Тюльпан поглянув униз, на від’їжджаючий екіпаж.

- Наскільки я чув, він взагалі нічо не робить!

- Так, - погодився пан Шпилька. – В політиці це – одне з найскладніших умінь.

Пан Шпилька та пан Тюльпан склали свій дует з вельми відмінних вокалів, і не останнім внеском пана Шпильки було політичне чуття. Пан Тюльпан це поважав, хоча й не розумів. Він задовольнився бурмотінням: «Простіше було би, мля, пробити йому головешку».

- Авжеж – якби тільки все на світі було, мля, так просто, - сказав пан Шпилька. – І, послухай, викинь той хонк! Це сміття годиться хіба що для тролів. Воно ще гірше за слеб. До того ж, вони його мішають з товченим склом.

- Це ж хімія, - похмуро сказав пан Тюльпан.

Пан Шпилька зітхнув.

- Мені спробувати ще раз? – спитався він. – Слухай уважно. Всі наркотики є хімією, але – будь ласка, слухай уважно – не вся хімія є наркотиками. Пам’ятаєш, як вийшло з тими ліками від печії, за які ти заплатив п’ять доларів?

- Мені було добре, - прогарчав пан Тюльпан.

- Від карбонату кальцію? Та навіть для тебе це було б... Послухай, ти вже напхав собі в носа стільки крейди, що той, хто відітне тобі голову, зможе писати обрубком твоєї шиї по шкільній дошці!

Ось вона, головна проблема з Тюльпаном, думав пан Шпилька, доки вони спускались на вулицю. Біда була не в тому, що він мав наркозалежність. Він хотів мати наркозалежність. Але те, що він мав, можна було назвати хіба що ідіотизмом, котрий вмикався щоразу, як він натрапляв на будь-який товар, розфасований в маленькі пакетики. В результаті пан Тюльпан шукав раю в борошні, солі, пудрі й підсолених сандвічах з яловичиною. На вулицях, де якісь сумнівні персонажі продавали кленґ, сліп, чоп, носак, сканк, трійник, хонк, дубль-хонк, чорняк та просто план, пан Тюльпан неухильно знаходив людину з молотим перцем і примудрявся придбати його по шістсот доларів за фунт. Це, мля, було просто диво.

Наразі він експериментував із цілою лінійкою хімікатів, популярних у колах анк-морпоркських тролів – адже серед тролів пан Тюльпан мав хоч би помірні шанси кого-небудь перехитрувати. Теоретично суміш «сліп-енд-хонк» не мала справляти на людський мозок жодного впливу, за тим хіба винятком, що вона могла його розчинити. Але пана Тюльпана це приваблювало. Колись він уже намагався бути нормальним – і це йому не сподобалось.

Пан Шпилька зітхнув ще раз.

- Ходімо, - сказав він. – Треба дати тому клоуну їсти.

В Анк-Морпорку досить складно спостерігати за будь-чим так, щоби хтось, у свою чергу, не спостерігав за тобою. І двоє підозрілих спостерігачів таки дійсно перебували під пильним спостереженням.

За ними спостерігав невеликий собака, серед численних відтінків шерсті якого переважали іржаво-попелясті. Час від часу він чухався з таким звуком, ніби хтось намагався поголити дротяну щітку.

Навколо його шиї було обв’язано шматок волосіні. До цього шматка був прив’язаний ще один, чи, точніше, кілька невміло з’єднаних поспіль відрізків. Останній з них тримала людська рука. Принаймні, це можна було виснувати з того, що відрізок зникав у тій самій кишені неохайної шинелі, що й один рукав, усередині якого цілком могла бути рука, котра теоретично мала закінчуватись пальцями.

Шинель була досить чудернацькою. Вона здіймалась від самісінької бруківки й майже до крисів капелюха, котрий формою найбільше нагадував голівку цукру. Довкола коміра вгадувалося сиве волосся. Рука сягнула в підозрілі глибини кишені й видобула холодну сосиску.

- Двоє типів шпигують за Патрицієм, - сказав собака. – Цікава р-р-річ.

- Трах-креветко, - відповів чоловік і демократично розламав сосиску на дві рівні половини.

Вільям дописав короткий параграф «Патрицій відвідав «Відро» і перегорнув свій записник.

Це було вражаюче. Лише за день він здобув добрий десяток сюжетів для новинного листа. Неймовірно, скільки всього можуть розповісти люди, якщо їх просто запитати.

Хтось украв золоте ікло зі статуї крокодилобога Оффлера. За розповідь про це Вільям пообіцяв сержантові Колону випивку, але, як йому здавалось, частково погасив заборгованість, просто додавши до свого запису: «Варта йде по слідах злочинця: її представники висловлюють упевненість у його швидкому затриманні».