Слава ЗСУ!

Яскрава посмішка Патриція не зникла й на півмиті.

- Яка чудова ідея, - сказав він, доки Вільям відштовхував гнома в куток. – Закладаюсь, пізніше він вам подякує.

Ветерані продовжував стояти, спершись на костур, та розсіяно споглядати верстат, а Вільям де Ворд за його спиною провадив короткий екскурс в політичні реалії Анк-Морпорку – особливо торкаючись тих із них, що стосувалися наглої смерті. В останньому Вільям допомагав собі жестами.

За півхвилини Вернигора знову підійшов до Патриція і став перед ним, устромивши великі пальці за пояс.

- Я говорю, як звик, - сказав він, - і називаю речі своїми іменами...

- А що ви називаєте лопатою? – урвав Правитель.

- В житті не тримав у руках лопати, - ображено сказав гном. – «Лопати» бувають у селян. Але я називаю заступ заступом^{8}!

- Я так і думав, - сказав Ветерані.

- Юний Вільям каже, що ви – безжалісний деспот, котрому не подобається друкарство. Але я кажу, що ви – благородна людина, котра не позбавить чесного гнома його невеликого заробітку, чи не так?

І знову посмішка Ветерані й не поворухнулася.

- Пане де Ворде, на хвилинку...

Патрицій компанійськи обійняв Вільяма за плечі й акуратно відвів його вбік від скупчення гномів.

- Я тільки сказав, що дехто називає вас... – почав Вільям.

- Хвилинку уваги, шановний, - сказав Патрицій. – Я думаю, що, всупереч усьому досвідові, я міг би повірити в те, що тут дійсно відбувається просто невеликий бізнес, розвиток якого таки обійдеться без армії чаклунських потвор на вулицях мого міста. В Анк-Морпорку таке, безумовно, уявити важко, але я готовий розглянути таку імовірність. Відтак скидається на те, що тему «друкарства» можна було б і повернути до життя. 

- Справді?

- Так. Тому я схиляюсь до того, щоб дозволити вашим друзям продовжувати їхні пустощі.

- Вони мені не такі вже й... – почав Вільям.

- Звичайно, я повинен додати, що в разі виникнення будь-яких ускладнень надприродної, гм, природи – відповідальність ляже особисто на вас.

- На мене? Але...

- О, невже ви хочете сказати, що це нечесно? А можливо, навіть безжалісно, а також деспотично?

- Ну, е-е-е, я...

- Окрім усього іншого, гноми є однією з найпрацьовитіших та цінних етнічних груп цього міста, - сказав Патрицій. – А тому я хотів би уникнути можливих непорозумінь. Особливо з огляду на непевне становище в Убервальді та ситуацію, що склалася довкола питання Мунтабу.

- Мунтаб? Де це? – спитав Вільям.

- Цілком з вами згоден. До речі, як там вельможний де Ворд? Вам слід би, знаєте, писати йому частіше.

Вільям промовчав.

- Я завжди вважав, що розпад родини – це дуже прикро, – сказав Правитель. – Від цього в світі тільки більшає «не помнящих родства», - він приязно поплескав Вільяма по плечу. – Я глибоко переконаний, що ви прослідкуєте за тим, аби друкарський бізнес не суперечив релігійним догматам, нормам громадського спокою та вимогам здорового глузду. Сподіваюсь, я зрозуміло висловлююсь?

- Але я не маю ніякого впливу на...

- Перепрошую?

- Так, ваша високосте, – вимовив Вільям.

- Чудово. Чудово! – Патрицій випростався, обернувся й посміхнувся гномам.

- Справді чудово, – сказав він. - Слово честі. Купа маленьких літер, і всі – як одне ціле. Можливо, це ідея, час якої настав. Можливо, я навіть вряди-годи що-небудь вам замовлятиму.

З-за спини Патриція Вільям відчайдушно замахав Гуніллі.

- Спеціальні розцінки для урядових замовлень, – пробурмотів гном. 

- О, але я й на думці не мав платити менше за інших клієнтів, - здивувався Патрицій.

- Вам і не пропонується менше, ніж...

- Поза всяким сумнівом, ваш візит був для всіх нас честю, ваша високосте, - заквапився Вільям, акуратно розвертаючи Ветерані в напрямку виходу. – Ми з нетерпінням очікуватимемо на ваші замовлення.

- Ви достеменно знаєте, що пан Нудль ніяк не пов’язаний з цим підприємством?

- Гадаю, він що-небудь замовляє, але на тому все, - сказав Вільям.

- Неймовірно. Неймовірно, - говорив Правитель, вмощуючись у свій екіпаж. – Щиро сподіваюся, що він не захворів.

З даху навпроти за його від’їздом спостерігали дві фігури.

Одна з них дуже-дуже тихо сказала:

- Мля!

Друга спитала:

- Маєте пропозиції, пане Тюльпане?

- То це той, хто править містом?

- Еге ж.

- А де ж його, мля, охоронці?

- Якби ми хотіли скрутити йому в’язи просто тут і зараз, наскільки б цьому зарадили, скажімо, четверо охоронців?

- Як ситечко для заварки, пане Шпилько.

---

  8 «Назвати лопату лопатою» - англійська ідіома, що означає «назвати речі своїми іменами». Чергова гра слів – у даному разі між інтелігентом Ветінарі та не обтяженим зайвою ерудицією гномом.