Слава ЗСУ!

Сторінка, вирізьблена гравером, була цілісна й неповторна. Але якщо взяти свинцеві літери, що вже використовувались для друку божественних одкровень, й використати їх же для кухарської книги, то що станеться з вищою мудрістю? Або, коли на те пішло, що станеться з рецептом пирога?

І чи не вийде так, що після набору навігаційного атласу тими ж літерами, якими набирали книгу заклинань, кораблі почнуть збиватися зі шляхів земних?

Оскільки історія шанує послідовність подій, слід зазначити, що саме під час цих роздумів Вільям почув за вікнами стукіт коліс. А вже за кілька митей до приміщення зайшов Правитель Ветерані – й зупинився, важко спершись на свій костур та з помірним інтересом озираючи кімнату.

- О, а ось і благородний Вільям де Ворд, - здивовано промовив Ветерані. – Гадки не мав, що й ви до цього причетні.

Вільям, почервонівши, поспішив назустріч верховному правителеві міста.

- Просто де Ворд, ваша високосте.

- А, звісно ж. Справді, – погляд Ветерані перетнув кімнату, на мить спинився на божевільно всміхнених мордах коників-гойданок, і вперся в заклопотаних гномів. – Звичайно. Ви тут сьогодні черговий?

- Чергових немає, ваша високосте, - сказав Вільям. – Але зазвичай візитерів приймає пан Вернигора, він он там.

- Що ж саме, в такому разі, привело сюди вас?

- Е-е-е, - Вільям затнувся, що, як він знав, ніколи не справляло на Патриція приємного враження. - Чесно кажучи, ваша високосте, в моєму кабінеті дуже холодно, і... ну, це справді дуже цікаво. Розумієте, я знаю, що це не зовсім...

Правитель кивнув і здійняв руку.

- Чи не могли б ви запросити сюди пана Вернигору, якщо не важко?

Тягнучи Гуніллу до високої постаті Патриція, Вільям спробував прошепотіти кілька цінних вказівок.

- Дуже радий, – промовив Патрицій. – Чи можу я поставити вам одне-два запитання?

Вернигора кивнув.

- По-перше, чи бере в будь-який спосіб участь у цьому проекті пан В.Д.В. Нудль?

- Що? – спитав Вільям. Цього він не очікував. 

- Такий чудернацький пан, торгує перепічками...

- Ах, цей. Ні. Лише гноми.

- Ясно. А чи не знаходиться цей будинок на місці розриву в часово-просторовому континуумі?

- Що? – спитав Гунілла.

Патрицій зітхнув.

- Коли людина управляє містом так довго, як я, - пояснив він, - в ній оселяється гірка впевненість у тому, що будь-хто, з цілком добрими намірами починаючи нову справу, обов’язково почне її саме там, де це завдасть максимальної шкоди тканині реальності. Як було з тими «Рухомими картинками Голі й Вуда» кілька років тому, пригадуєте? Чи з Роковою Музикою – ми так і не дізналися, звідки воно все росло... Я вже не кажу про чаклунів, котрі так часто намагаються підібрати відкриваючі заклинання до Дум-вимірів, що там уже час ставити розсувні двері. І, певен, зовсім зайве нагадувати про те, як покійний пан Хонг спробував відкрити рибний ресторан на вулиці Дагона^{7} саме в ніч затемнення місяця. Так? Тому, панове, мені просто хотілося б думати, що ніхто, розпочинаючи будь-де в цьому місті свій невеликий бізнес, не викличе рано чи пізно натовп багатоногих чудовиськ чи жахливих привидів, котрі почнуть розгулювати вулицями, час від часу підхарчовуючись людьми. Отже?..

- Що? – спитав Вернигора.

- Ми не помітили ніяких розривів, - сказав Вільям.

- Але, можливо, саме на цьому місці колись був жертовник забутого культу з жахливим ритуалом, і всі мешканці околиць порозбігалися світ за очі, а тепер привиди минулого чекають лише на збіг обставин, котрий дозволить їм повернутись до занедбаного жертовника, щоб, гм, знову жерти людей?

- Що? – спитав Вернигора.

Він безпорадно подивився на Вільяма, котрий зміг лише додати:

- Тут робили коники-гойданки.

- Справді? Мені завжди вбачалося в кониках-гойданках щось лиховісне, - сказав Правитель Ветерані, але виглядав він при цьому дещо розчарованим.

Та ось його обличчя просвітлішало. Він показав на велику кам’яну брилу, яку гноми використали за опору для верстата.

- Ага, - сказав він. – Не відаючи, що коїть, хтось вийняв цього каменя з-під руїн прадавнього мегалітичного храму, цей камінь пахне кров’ю тисяч жертв, і їхні душі, звичайно ж, повстануть у пошуках помсти, можете в цьому не сумніватися.

- Його спеціально для мене вирубав мій брат, - сказав Гунілла. – І мені не подобається ця розмова, шановний. Ким ви себе вважаєте, що прийшли сюди й верзете ці дурниці?

Вільям ступив уперед з усією швидкістю, до якої його спонукав спалах жаху. 

- Даруйте, чи можу я на хвильку відвести пана Вернигору вбік та дещо йому пояснити? – швидко спитався він.

---

  7 Дагон, швидше за все, спочатку був богом землеробства (згадується в шумерських джерелах). Однак пізніше на Близькому Сході перетворився на бога моря, мореплавства та рибальства, що його описували як людину з риб’ячим хвостом. Біблійний Самсон зруйнував саме храм Дагона, якому вклонялись філістимляни; як «рибоподібний» бог, Дагон увійшов і в західну масову культуру.