Слава ЗСУ!

- Не треба.

- Щось не так?

Вільям зітхнув.

- Ви маєте які-небудь хвороби, здатні спотворити зовнішність на все життя?

- Ні!

- А хочете мати?

- Ох, - Гунілла опустив руку. – Гаразд, клич сюди негайно своїх друзів, добре?

Він обернувся до Вільяма.

- Їм можна вірити?

- До певної міри, - відповів Вільям. – Можливо, не варто лишати без нагляду банки з ацетоном.

За стінами їхньої майстерні легкою ходою віддалялися Старий Тхір Рон та його пес. І дивна річ – хоча, крім них, вулиця була пуста, хтось на ній продовжував розмовляти.

- Бачиш? Я ж казав. Просто лиши всі перемовини на мене.

- Креветко.

- Правильно. Тр-римайся мене, то й в’язниця мине.

- Креветко.

- Справді? Ну що ж, теж непогано. Гав, гав.

Під Мостом Батона жило дванадцять осіб, і жили вони там, треба сказати, розкішно. Розкішно жити не завадиш, якщо ви розумієте розкішне життя як можливість дістати принаймні раз на день такої-сякої їжі, а надто – якщо ви настільки широко розумієте поняття «така-сяка їжа». Формально вони були жебраками, але їм рідко доводилось жебрати. Теоретично їх також можна було вважати злодюжками, але вони привласнювали тільки те, що викидали інші – причому ці інші намагалися якнайшвидше забратися від них якнайдалі.

Невтаємничені вважали головним із них Домовину Генрі, котрий міг би стати чемпіоном міста з відхаркування, якби комусь спало на думку змагатися з ним за цей титул. Але насправді в цій групі панувала щира демократія, притаманна позбавленим права обирати та бути обраними до органів влади. Наприклад, таким, як Арнольд-Колобок, чия безногість була тільки перевагою в будь-якій бійці, де всі шанси мала людина з міцними зубами, розміщеними саме на висоті паху інших учасників. Що ж до Качура, то, коли не рахувати качки на його голові (чию наявність він завжди заперечував), він міг розмовляти, думати й діяти не менш логічно, аніж перший-ліпший з ваших колег. Щоправда, першим-ліпшим колегою Качура був Старий Тхір Рон.

Решта восьмеро були Ендрюз-Разом-Нас-Багато.

Ендрюз-Разом-Нас-Багато являли собою лише одну особу, проте вочевидь не одну особистість. В спокійному стані, тобто коли перед ними не поставала яка-небудь нагальна проблема, це було непомітно. Хіба що обличчям Разом-Нас-Багато вряди-годи пробігали посмикування та гримаси, в міру того, як контроль над його мозком захоплювали Джозі, Леді Герміона, Крихітка Сидні, Містер Віддль, Кучеряшка, Суддя чи Лудильник. Був ще Душило, але Душила на волі бачили тільки раз і більше бачити не хотіли, тож решта семеро тримали його під замком.

На ім’я Ендрюз, до речі, не відгукувався ніхто. На думку Качура (котрий, певно, найкраще вмів робити прямі висновки з наявних фактів), раніше Ендрюзом могли звати когось дев’ятого, але його вже затуркали інші, агресивніші персонажі.

Така складна особистість, як Разом-Нас-Багато, могла знайти свою нішу лише серед таких привітних людей, як перераховані мешканці закутку під мостом. І вони радо надали йому, чи їм, рівну частку в своєму братстві та місце біля димучого багаття. Людина, що була собою не довше ніж п’ять хвилин поспіль, цілком пасувала до їхнього гурту.

Ще однією річчю, котра об’єднувала гурт (хоча, мабуть, ніщо не могло об’єднати Разом-Нас-Багато), була готовність повірити в те, що собака може розмовляти. Члени гурту, що грілися поблизу тьмяного багаття, були певні, що їм доводилось розмовляти з багатьма об’єктами – такими, як стіни, наприклад. У порівнянні з цим собака був дрібницею. Також вони з повагою ставились до того факту, що Гаспид^{9} мав найгостріший розум серед них усіх, і ніколи не пив рідин, які роз’їдають те, у що їх налито.

- Спробуймо ще раз, гаразд? – сказав він. – Якщо ви продасте тридцять штук оцього, вам дістається долар. Цілий долар. Зрозуміло?

- Креветко!

- Кря!

- Го-го!

- Скільки це вийде старих черевиків?

Гаспид зітхнув.

- Арнольде, на ці гроші ти можеш купити стільки старих черевиків, що...

З боку Разом-Нас-Багато почулося бурмотіння, і решта гурту одразу замовкла. Ніхто не міг передбачити, якого коника викинуть Разом-Нас-Багато, якщо перед цим вони мовчали довше хвилини.

Завжди була загроза, що це виявиться Душило.

- Дозвольте поцікавитись, – вимовив Разом-Нас-Багато чудернацьким хрипким дискантом.

Всі розслабилися: це було схоже на Леді Герміону. Вона проблем зазвичай не створювала.

- Так, шановна пані, - промовив Гаспид.

- Це часом не буде... роботою?

Жахливе слово кинуло всіх присутніх у вир холодного поту.

---

  9 Пса, що фігурує й у низці інших романів Пратчетта з серії «Плаский світ», в оригіналі звати Gazpode. Пояснення етимології цього імені знайти не вдалося.