Слава ЗСУ!

-     Початок? – перепитав Вернигора, швидко-швидко вихоплюючи літери з таці. – Хіба ми її вже майже не закінчили?

Вільям пробіг своїми нотатками. Як же ж його почати… З чогось цікавого… Ні, з чогось вражаючого… З якогось вражаючого факту… Ні, ні… Ця історія була дивовижною від початку до кінця….

-     «Стали відомі подробиці нападу, скоєного сьогодні в палаці Правителем Ветерані»… Виправте на «як гадають, Правителем Ветерані»…

-     Ти ж наче сказав, що він його таки скоїв, - мовила Сахариса, прикладаючи до очей хусточку.

-     Знаю-знаю, просто я думаю, що якби Правитель хотів когось убити, цей хтось був би вже мертвий… Чому б тобі не пошукати ім’я Ветерані в «Хто є Хто»? Здається, він навчався в Гільдії найманців.

-     То Правителем чи не Правителем? – спитав Вернигора, тримаючи руку над пеналом з «П». – Просто скажи.

-     Нехай буде «як гадають, Правителем», - сказав Вільям. – «…на Руфуса Тулумбаса, його власного секретаря. Е-е-е… Прислуга в палаці почула…»

-     Мені займатись довідником чи йти шукати жебраків? – спитала Сахариса. – Я не можу робити все одразу.

Вільям подивився крізь неї. Тоді кивнув.

-     Скель?

Троль під дверима хропнув і прокинувся.

-     Шо, бос?

-     Піди розшукай Старого Тхора Рона та інших, і якнайшвидше веди їх сюди. Скажи їм, що отримають премію. Так, на чому я зупинився?

-     «Прислуга в палаці почула», - підказав Вернигора.

-     «…почула, як його високість…»

-     …котрий з відзнакою закінчив курси Гільдії найманців у 1968-му, - гукнула Сахариса зі своєї кімнати.

-     Вставте це, - швидко сказав Вільям. – Далі продовжуєм так: «…вигукнув: «Я вбив його, я вбив його, який жах»… Хай йому грець, Ваймз правий. Цього не може бути: щоб так заговорити, Ветерані мав би з’їхати з глузду. 

-     Пан де Ворд, чи не так? – почувся голос.

-     А нехай його, що там іще?

Вільям обернувся.

Першими, кого він побачив, були тролі.

Вся річ у тому, що четвірко здоровенних тролів, навіть якщо вони стоять за спинами всіх інших, все одно, в певному сенсі, будуть на першому плані будь-якої картини. Двоє чоловіків на цьому тлі виглядали дрібною деталлю – тим більше, що один із них міг називатись людиною хіба що на догоду традиції. На його обличчі лежала сіра блідість зомбі, а вираз цього обличчя видавав особу, яка, можливо, й не прагне бути неприємною, проте завдає чимало неприємностей оточуючим.

-     Пан де Ворд? Гадаю, ви мене знаєте. Моє прізвище – Підступп, я з Гільдії адвокатів, - сказав пан Підступп, дерев’яно вклонившись. – Це, - він вказав на тендітного юнака поруч, - пан Рональд Влизько, новий голова Гільдії граверів та друкарів. Четверо джентльменів за моєю спиною, наскільки мені відомо, не належать до жодної Гільдії…

-     Граверів та друкарів? – повторив Вернигора.

-     Так, - сказав Влизько. – Ми розширили свій статут. Членство в Гільдії коштує двісті доларів на рік.

-     Я не… - почав Вільям, проте Вернигора поклав долоню йому на руку.

-     Це шантаж, але все не так погано, - прошепотів він. – У нас немає часу сперечатись, та ми відіб’ємо втрати за пару днів!

-     Одначе, - сказав пан Підступп своїм спеціальним адвокатським голосом, що, здавалося, всмоктував гроші кожною нотою, - за наявних умов, та з огляду на особливі обставини, для отримання членства в Гільдії передбачено також одноразову виплату. В розмірі… припустімо… дві тисячі доларів.

Гноми завмерли. За мить врізнобій загримів метал: гноми, як один, поклали на столи свинцеві літери й повитягали з-за верстата бойові сокири.

-     Отже, домовились? – сказав пан Підступп, відступаючи вбік.

Тролі випростались. Для бійки між тролем і гномом ніколи не треба шукати особливих причин; часом вистачає того факту, що вони існують в одному й тому ж світі. 

Цього разу вже Вільям стримав Вернигору.

-     Стійте, стійте. Боюся, закон забороняє вбивати адвокатів.

-     Ти впевнений?

-     Ну, вони ж усе ще існують, правильно? До того ж, він зомбі. Якщо ви розрубаєте його надвоє, отримаєте два позови. – Вільям підвищив голос. – Ми не можемо заплатити, пане Підступп.

-     В такому разі застосовне законодавство та усталена практика дозволяють мені…

-     Покажіть мені цей ваш статут! – вибухнула Сахариса. – Ронні Влизьку! Я знаю тебе, відколи ми були дітьми, і ти завжди вплутувався в щось непутяще!

-     Добридень, панно Кріпслок, - сказав пан Підступп. – Взагалі-то ми передбачали, що хтось може цим зацікавитись, і я взяв примірник статуту з собою. Сподіваюсь, ми всі тут законослухняні громадяни.