Слава ЗСУ!

Було і ще чимало запитань. Вираз обличчя капрала в ту мить, коли Вільям покидав кабінет Патриція, не залишав сумнівів, що йому навряд чи вдасться ще коли-небудь дістати інформацію від Варти.

І весь цей час в уяві Вільяма здіймалась похмура примара друкарського верстата. Він мусить якось скласти все у зв’язну розповідь, і зробити це треба просто зараз…

Коли він влетів до друкарні, його зустрів радісний пан Завірюха.

-     Що ви думаєте про цю смішну гарбузу, га, пане де Ворде?

-     Думаю, що ви поставили їх виробництво на потік, пане Завірюхо, - сказав Вільям, прориваючись повз.

-     Точно те саме, добродію, точно те саме каже і моя люба жіночка.

-     Вибач, він наполягав на тому, щоб тебе дочекатися, - прошепотіла Сахариса, коли Вільям сів за стіл. – Що відбувається?

-     Я не впевнений… - пробурмотів Вільям, втупившись у свої нотатки.

-     Кого вбито?

-     Гм, нікого… Здається…

-     Що ж, це добре, - Сахариса опустила погляд до паперів, що вкривали її стіл.

-     Боюся, у нас побувало ще п’ятеро відвідувачів зі смішними овочами, - сказала вона.

-     Он як.

-     Так. І, чесно кажучи, деякі з цих овочів були не такі вже й смішні.

-     Он як.

-     Так-так. Здебільшого вони виглядали як… гм, ну, ти знаєш.

-     Он… що?

-     Ти знаєш, - сказала вона, починаючи червоніти. – Чоловічий… гм, ну ти ж знаєш.

-     Он як.

-     Причому ще й схожість була дуже, знаєш, приблизна.

-     Он як…

Вільямові лишалося тільки сподіватись, що цю розмову ніхто не занотовує.

-     Проте я таки записала їхні імена й адреси, про всяк випадок, - сказала Сахариса. – Подумала, що це може нам знадобитись, коли в нас буде скрутно з темами.

-     Настільки скрутно в нас не буде, - швидко сказав Вільям.

-     Та годі.

-     Я впевнений.

-     Що ж, можливо, - сказала вона, споглядаючи паперовий безлад на своєму столі. – Поки тебе не було, тут усе кипіло. Люди просто в черзі стояли з найрізноманітнішими новинами. Оголошення про майбутні події, оголошення про загублених собак, оголошення про продаж…

-     Це все реклама, - сказав Вільям, намагаючись зосередитись на своїх нотатках. – Якщо вони хочуть це розмістити, нехай платять.

-     Не думаю, що ми повинні вирішувати…

Вільям вдарив по столу – на свій власний подив та переляк Сахариси.

-     Відбувається щось сенсаційне, ти розумієш чи ні? Щось сенсаційно сенсаційне! І йдеться не про кумедні форми! Це дуже серйозно! І я маю написати статтю якнайшвидше! Ти даси мені це зробити, врешті-решт?!

Раптом він зауважив, що Сахариса дивиться не на нього, а на його кулак. Він прослідкував за її поглядом.

-     О ні… Що це в біса таке?

За дюйм від його руки зі столу вертикально вгору стирчав довгий гострий шип. Він мав у довжину щонайменше шість дюймів. На шип були нахромлені листки паперу. Піднявши їх, Вільям побачив, що шип стирчить вертикально, бо пробитий крізь столешницю з нижнього боку.

-     Це такий цвях, - тихо сказала Сахариса. – Я, ну, принесла його, щоб тримати папери в порядку. М-мій дідусь завжди такими користується. Всі… всі гравірувальники так роблять. Це… ніби щось середнє між картотекою й кошиком для непотрібних паперів. Я подумала, що це буде корисно. Не доводитиметься засмічувати підлогу.

-     Гм, авжеж, гарна ідея, - сказав Вільям, дивлячись, як вона починає червоніти. – Гм…

Його думки змішалися.

-     Пане Вернигоро! – гукнув він.

Гном підняв погляд від афіші, яку саме набирав.

-     Ви зможете набрати текст під диктовку?

-     Так.

-     Сахарисо, будь ласка, піди знайди Рона і його… приятелів. Я хочу якнайшвидше зробити маленький екстрений випуск. Не завтра вранці. Просто зараз. Добре?

Вона зібралась заперечити, але помітила блиск в його очах.

-     Ти певен, що тобі дозволять це зробити? – спитала вона.

-     Ні! Я не певен! І не буду певен, поки не зроблю! І саме тому я це зроблю! Бо тоді я буду певен! І вибач, що кричу!!!

Вільям відштовхнув крісло й підійшов до Вернигори, котрий терпляче чекав біля таці зі шрифтом.

-     Гаразд… Нагорі потрібен рядок… - Вільям заплющив очі і, замислившись, ущипнув себе за кінчик носа. – Е-е-е… «Сенсаційна подія в Анк-Морпорку»… Є? Якнайбільшим кеглем. Далі – меншим, внизу… «Патрицій напав на клерка з кинджалом»… Гм…

Він відчував, що це звучить неправильно. Граматично неточно. З кинджалом був Патрицій, а не клерк.

– Гаразд, із цим розберемося пізніше… Гм… Новим шрифтом… «Таємниця стаєнь»… Далі нижче – знову іншим шрифтом… «Варта розгублена». Є? Тепер початок статті…