Слава ЗСУ!

В кімнаті стояв міцний запах м’яти.

Ще в кімнаті було перекинуте крісло.

В кутку стояв догори дном кошик для сміття.

З підлоги стирчала під кутом коротка, загрозливого вигляду металева стріла; до неї було причеплено бирку Міської Варти.

Нарешті, в кімнаті був гном. Він – ні, виправився Вільям, побачивши важку шкіряну спідницю та підбори залізних черевиків – вона лежала долічерева, підбираючи пінцетом щось із підлоги. Те, що вона підбирала, було схоже на скалки розбитої банки.

Вона підняла погляд.

-     Ти новенький? Де твоя форма? – спитала вона.

-     Я, е-е-е…

Її погляд став жорсткішим.

-     Ви не з Варти, еге ж? Панові Ваймзу відомо, що ви тут?

Життя правдолюба важке, як кар’єра велосипедиста в трусах із наждачки. Проте Вільям вчепився за беззаперечний факт.

-     Я з ним щойно розмовляв, - сказав він.

Проте він мав справу не з сержантом Щебнем, і вже тим паче – не з капралом Гноббсом.

-     І він сказав, що вам сюди можна? – зажадала вона.

-     Не зовсім…

Гном швидко перетнула кімнату і розчахнула двері.

-     Тоді забирай…

-     О, який чудофий ефект рамки! – вигукнув Отто з того боку дверного отвору.

Клац!

Вільям заплющив очі.

БАХ.

-     Ай...

Цього разу Вільям впіймав паперовий квадратик ще в падінні.

Гном завмерла з відкритим ротом. Потім закрила його. Потім знову відкрила, щоб спитати:

-     Що це в біса було?!

-     Гадаю, це можна розцінювати як травму на виробництві, - сказав Вільям. – Зачекайте хвилинку, здається, в мене ще десь лишився шматочок собачого корму. Чесно кажучи, слід би знайти якийсь кращий спосіб…

-     Геть звідси негайно! – наказала гном.

Він розгорнув м’ясо, що лежало в засмальцьованому шматку газети, і вкрай обережно крапнув кров’ю на купку попелу.

Хмара попелу злетіла в повітря і перетворилась на кліпаючого Отто.

-     Ну як? Може, ще раз? Тепер знімайт з обскурограф! – сказав він. Він уже тягнувся до своєї сумки.

-     Будь ласка, - Вільям глянув на плече гнома, - капрале, дозвольте йому виконувати свою роботу. Зрештою, він носить чорну стрічку…

За спиною Вартового Отто видобув з банки нову бридку тритоноподібну потвору.

-     Ви хочете, щоб я вас обох заарештувала? Ви незаконно проникли на місце злочину!

-     Ви не могли б уточнити, якого саме злочину? – спитав Вільям, з хрускотом розчахнувши записник.

-     Геть, ви, двоє…

-     Бу! – тихо сказав Отто.

Земляний вугор вже, очевидно, був перенапружений. Організм, що тисячоліттями еволюціонував у середовищі з високою концентрацією магії, віддав за одну секунду стільки темряви, що її вистачило б на добрячу ніч. На мить вона залила кімнату – ґрунтовна нерозбавлена темрява, помережана тонким блакитно-фіолетовим плетивом. Вільям знову відчув, що вона струмує крізь нього невпинним потоком. Потім хвилями повернулось світло – як повертається прохолодна вода на те місце, де в озеро занурився кинутий кимось камінь.

Капрал обернулась до Отто.

-     Це було темне світло?!

-     О, ви теж з Убервальд… - радісно почав Отто.

-     Так, і я не очікувала побачити це тут! А ну пішли геть!!!

Вони проскочили повз заціпенілого капрала Гноббса, пробігли сходами вниз і вибігли назовні, на морозне повітря вулиці. 

-     Ти нічого не хочеш мені розповісти, Отто? – поцікавився Вільям. – У мене склалося враження, що вона дуже розгнівалась, коли ти зробив той другий знімок.

-     Ну, це є непросто пояснити, - промимрив вампір.

-     Це небезпечно, га?

-     О ні, принаймні, нема шодний фізичний ефект…

-     Як щодо психічних ефектів? – спитав Вільям, котрий занадто часто грався словами, щоб не зауважити підозріло обережного формулювання.

-     Мошливо, зараз не час…

-     Маєш рацію. Розповіси мені пізніше. Але до того, як спробуєш це ще раз, гаразд?

Доки Вільям біг Філігранською вулицею, в його голові коїлось казна-що. Ще годину тому він мучився питанням, які з ідіотських листів поставити в газету, і світ здавався більш-менш нормальним. Тепер же світ перевернувся. Правителя підозрювали в спробі вбивства – і це виглядало маячнею (хоча б тому, що жертва лишилася жива). Крім того, він намагався втекти з вантажем грошей, і це теж виглядало маячнею. Ні, неважко було уявити людину, що привласнила гроші й скоїла замах на вбивство – але досить було підставити на місце цієї людини когось на кшталт Патриція, і картинка одразу ж розсипалася. І як бути з м’ятою? В кімнаті нею просто-таки тхнуло!