Слава ЗСУ!

-     Шчо вам треба тепер? Картинки, шчо стрибають з паперу? Картинки, шчо говорять? Картинки, шчо слідкують за вами поглядом, поки ви ходите по кімната?

-     Не варто дратуватись, - сказав Вільям. – Я ж не вимагаю кольору чи чогось…

-     Колір? – перепитав вампір. – І фсе? Колір – це льохко. Як швидко треба його зробити?

-     Нічого не вийде, - впевнено сказав Вернигора.

-     Та нефже? Тут десь є майстерня, котрий робить кольорові скло?

-     Ну, я знаю одного гнома, що володіє виробництвом вітражів, - сказав Вернигора. – Вони роблять величезну кількість відтінків, але…

-     Я б хотіф подивитись на взірці якнайшвидшче. І на фарбен. Ви ш можете роздобути й фарбен, так?

-     Без проблем, - відповів гном. – Але ж знадобляться сотні різних фарб, хіба ні?

-     Зофсім ні. Я зараз зроблю список, що мені треба. Звісно, я не обіцяйт вам з першого ш разу якість «Бурлі і Сцронгінзерарм». Тобто не просіть у мене ніжної гри сфітлотіні на осінньому листячку чи шчось такого. Але картинки з чіткими тінями мають вийти. Піде?

-     Не те слово.

-     Данке.

Вільям встав.

-     А тепер, - сказав він, - час вшанувати візитом Короля Золотої Ріки.

-     Ніколи не розуміла, за що його так прозвали, - сказала Сахариса. – Я маю на увазі, в місті ж немає ніякої золотої річки?

-     Панове.

Пан Підступп чекав на них у вітальні пустого будинку. Коли члени «Нової фірми» увійшли, він підвівся і стиснув свій портфель. Скидалось на те, що він перебував у надзвичайно поганому настрої.

-     Де ви були?

-     Ходили перекусити. Ви зранку не з’явились, а пан Тюльпан зголоднів.

-     Я ж казав вам, що треба уникати чужих очей.

-     Пан Тюльпан не вміє уникати чужих очей. В будь-якому разі, все ж пройшло добре – та ви, напевне, вже в курсі. Щоправда, нас ледь не повбивали через те, що ви багато чого замовчали – але кому цікава наша доля, еге ж? Це обійдеться вам у копієчку.

Пан Піступп пильно подивився на них.

-     Мій час коштує дорого, пане Шпилько, тож не будемо тягти кота за хвіст. Що ви зробили з собакою?

-     Нам ніхто не казав ні про якого собаку! – загарчав пан Тюльпан. Пан Шпилька знав, що це був неправильний тон.

-     Отже, ви витримали важку битву з песиком, - сказав пан Підступп. – І де ж він?

-     Нема. Втік. Покусав нас, мля, за ноги, та й змився.

Пан Підступп зітхнув. Це було як протяг з прадавньої могили.

-     Я попереджав вас, що в штаті Варти працює перевертень, - сказав він.

-     І шо? – спитав пан Тюльпан.

-     Для перевертня немає складнощів у тому, щоб поговорити з собакою.

-     Що-що? Ви хочете сказати, ніби хтось дослухатиметься пса?! – вигукнув пан Шпилька.

-     На жаль, саме так, - сказав пан Підступп. – Собака має індивідуальність. А індивідуальність – це серйозно. До того ж, існують цілком однозначні прецеденти. В цьому місті, джентльмени, в різні часи до суду притягнуто сім свиней, зграю пацюків, чотирьох коней, блоху та бджолиний рій. Торік при розслідуванні вбивства з обтяжуючими обставинами в якості свідка обвинувачення було залучено какаду, і я змушений був забезпечити йому участь у програмі захисту свідків. Гадаю, нині він прикидається здоровенним хвилястим папугою, – пан Підступп струсонув головою. – На жаль, тваринам теж є місце в храмі правосуддя. Безумовно, в нашій ситуації існує величезна кількість найрізноманітніших застережень, але правда, пане Шпилько, в тому, що командор Ваймз обов’язково розбудує слідство навіть на найменшій зачіпці. Він почне… ставити запитання. Він уже знає, що щось не так, але мусить спиратися на милиці доказів та свідчень, а наразі немає ні тих, ні інших. Проте якщо собака знайдеться, це може виявитись ниткою, що дозволить розплутати клубок.

 - Відсипте йому кілька тисяч, - сказав пан Шпилька. – З поліцейськими це завжди працює.

- Якщо не помиляюся, останній, хто намагався підкупити Ваймза, досі не може випрямити один зі своїх пальців, - сказав пан Підступп.

- Ми робили все так, як нам, мля, наказували! – заревів пан Тюльпан, наставляючи на пана Підступпа пальця завтовшки з сосиску.

Адвокат вивчив пана Тюльпана поглядом.

-     «Вбий кухаря!», - сказав він. – Як смішно. А ми сподівалися, що винаймаємо професіоналів.

Завбачливий пан Шпилька знову вчасно перехопив кулак пана Тюльпана, ледве встоявши при тому на ногах.

-     Згадайте про документи, пане Тюльпане, - промовив він. – Цей хлопець забагато знає…

-     Подивлюсь я, що він знатиме, коли відправити його на той світ! – прогарчав пан Тюльпан.