Слава ЗСУ!

-     Вони кусаються?

-     О, найн, це душе ледачі тфарюки…

-     Над чим саме ви працюєте, Отто? – спитала Сахариса, обертаючись, щоб придивитись до якогось великого предмета на лавці.

Він спробував затулити його.

-     О, це фсе тільки експеримент…

-     Спосіб робити кольорові пластинки?

-     Йа, але це ще тільки сирий спроба…

Краєм ока Сахариса помітила якийсь рух. Вугор-утікач, знудившись під лавкою, вирішив здійснити вкрай неспішну спробу прориву до нових горизонтів, де вугор може плазувати гордо, як і належить вугреві.

-     Краще не… - почав Отто.

-     О, я зовсім не гидлива…

Коли вона прийшла до тями, перед її обличчям несамовито мамлявся чорний носовичок.

-     Ох, - вимовила вона, намагаючись сісти.

На обличчі Отто був такий жах, що на мить вона навіть забула про власний пекучий головний біль.

-     Що з вами? – спитала вона. – У вас жахливий вигляд.

Отто відсахнувся, спробував встати й закляк, зігнутий, вчепившись за лавку.

-     Сир! – простогнав він. – Буть ласка, кляйне сир! Чи яплуко! Щось, щоб фстромити зуби!

-     Тут немає нічого на кшталт…

-     Відійдіть! І не дихайте так! – заволав Отто.

-     Як?

-     Коли груди ходити туди й сюди, туди й сюди! Я вампір! Молода фройляйн непритомна, і важко дихайт, і груди хвилюватись… Це викликає жахливі… - він із зусиллям випростався і вхопився за чорну стрічку на лацкані. – Але я бути сильний! – вигукнув він. – Я не дати фсім загинути!

Він встав в урочисту позу, хоча його силует дещо розмазувався через дріж, що бив його тіло, і тремтячим голосом заспівав: «О, тримай своє слово, ти тримай, ти тримай, Твій пиріг вже готовий, як і чай, як і чай…»

Драбиною зсипалися гноми.

-     Все нормально, панночко? – спитав Боддоні, що вбіг першим із сокирою в руках. – Він намагався щось зробити? 

-     Ні-ні! Він…

-     «Рідина, що струмує у венах, не питфо ні для кого із нас…», - обличчям Отто струмував піт. Одну руку він притискав до грудей навпроти серця.

-     Так, Отто! – закричала Сахариса. – Борися! Борися! – Вона обернулася до гномів. – У когось є шматок сирого м’яса?!

-     «Життя нове тебе позве, прозоре, як вода…» - на блідому обличчі Отто пульсували вени.

-     В мене десь є трохи свіжого щурячого філе, - промимрив один із гномів. – Влетіло в два пенси…

-     Давай його сюди, Гоуді, - наказав Боддоні. – Здається, справи кепські!

-     «Нам бренді смакує, і віскі пасує, і пляшечка джину піде, Та поки нам жити, не будемо пити  нізащо, ніколи й ніде, Тієї…»

-     Два пенси – це два пенси, ось що я вам скажу!

-     Дивіться, у нього судоми! – скрикнула Сахариса.

-     До того ж, він геть не вміє співати, - сказав Гоуді. – Ну добре, добре, вже йду!

Сахариса погладила руку Отто, вкриту холодним потом.

-     Ти можеш це перемогти! – швидко сказала вона. – Ми тут, щоб допомогти тобі! Так? Агов! – Під її зловісним поглядом гноми відповіли хором безладних «так», хоча той же Боддоні, судячи з виразу його обличчя, більше схильний був думати про те, як би допомогти в першу чергу собі.

Гоуді повернувся з маленьким пакунком. Сахариса вихопила його з гномової руки й простягнула Отто. Той позадкував.

-     Та ні, це просто щурятина! – сказала Сахариса. – Все чудово! Тобі ж можна щурятину, ну?

Отто на мить завмер, а тоді рвучко схопив пакунка.

Й увіп’явся в нього зубами.

У раптовій тиші, як видалось Сахарисі, пролунав ледь чутний звук – ніби соломинка черкнула об дно склянки з молочним коктейлем.

За кілька секунд Отто розплющив очі й скоса зиркнув на гномів. Він упустив пакунка.

-     Ох, який ганьба! Куди мені подіти майн очі? Ох, і шчо фи тільки про мене подумати…

Сахариса відчайдушно зааплодувала.

-     Ні-ні! Ми всі були просто вражені! Правда ж, панове?

Так, щоб не помітив Отто, вона зробила гномам застережливий жест. Знову почувся різнобій згодних голосів.

-     Я вже більше трьох місяцен, як поклаф ікла на полицю, - пробурмотів Отто. – Так гидко зламаттись саме зарас і…

-     О, щурятина - це ж нічого, - сказала Сахариса. – Це ж можна, чи не так?

-     Мошна, проте на мить я майше…

-     Так, але «майже» не рахується, - сказала Сахариса. – Ось що важливо. Ти не хотів цього – і ти цього не зробив.

Вона обернулася до гномів.

-     Можете повертатись до своїх попередніх справ, - сказала вона. – З Отто вже все цілком гаразд.

-     Ви впев… - почав Боддоні, але затнувся й кивнув. Наразі він краще посперечався б із розлюченим вампіром, ніж із Сахарисою. - Ваша правда, панночко.