Слава ЗСУ!

Він сумовито похитав головою і подивився на свою подерту сорочку.

-     І ось апаратурен розбито, а на мій найкрашчий сорочка кругом кров… густий червоний кров… густий, червоний… кров…

-     Бігом! – крикнула Сахариса, рвонувши повз Вільяма. – Вернигоро, держіть йому руки! – Вона махнула гномам. – Я цього чекала! Ви двоє – тримайте ноги! Сонні, у мене в столі є шмат кров’янки!

-     «Я хочу знати сфітло денне, безвенні жертви не для мене»^{25}, - простогнав Отто.

-     О боги, його очі світяться червоним! – скрикнув Вільям. – Що робити?!

-     Може, знову зрубати йому голову? – спитав Боддоні.

-     Дуже плаский жарт, Боддоні! – просичала Сахариса.

-     Жарт? Я що, посміхався?

Отто випростався; на його хирлявій постаті, сиплючи прокляттями, метлялися гноми.

-     «Крізь ніч, і блискавку, і грім прорвемося шляхом своїм…»

-     Він дужий, як віл! – гукнув Вернигора.

-     Тримайте, ми теж приєднаємось! – сказала Сахариса. Понишпоривши у своїй сумочці, вона видобула тоненьку синю брошурку. – Я це знайшла сьогодні в місії на Бійницькій. Це їхня збірка! І, - вона знову зашморгала носом, - така сумна! Вона називається «Денне світло», і там…

-     Ми повинні заспівати? – прохрипів Вернигора; Отто, борсаючись, відірвав його від підлоги.

-     Щоб морально його підтримати! – Сахариса промокнула очі носовичком. – Ви ж бачите – він бореться! До того ж, він наклав за нас головою!

-     Так, але потім він її приростив!

Вільям нахилився і підняв щось із уламків іконографа Отто. Бісик утік, але зображення, намальоване ним, можна було розібрати.

Це було зображення чоловіка, що називав себе братом Шпильком; його обличчя здавалося просто білою плямою в світлі, якого не побачити очами людини. Але тіні за його спиною…

Вільям придивився.

-     О, боги…

Тіні були живі.

Над містом сіялась мжичка. Брат Шпилька та сестра Тюльпан ковзали й послизалися на замерзаючих краплях. За ними морок свердлили поліцейські свистки.

-     Швидше! – волав Шпилька.

-     Ці мішки, мля, важезні!

Тепер свистки чулися і збоку від них. Пан Шпилька до такого не звик. Сторожа не повинна мати ні ентузіазму, ні організованості. Раніше, коли його плани спрацьовували не повністю, йому вже не раз доводилось тікати від сторожі. Все завдання останньої полягало в тому, щоб, важко відсапуючись, покинути гонитву за другим же рогом. Тепер він був дуже сердитий: тутешня сторожа була неправильна.

Обабіч себе він зауважив провалля, наповнене круговертю відблисків. Внизу чулося повільне бурмотіння рідини, схоже на прояви поганого травлення.

-     Це міст! Кидай мішки в річку! – наказав він.

-     Я думав, ми хотіли…

-     Розберемось із усіма зразу! І все!

Сестра Тюльпан щось прохрипіла у відповідь і загальмувала біля парапету. Два мішки з вереском і скавчанням полетіли вниз.

-     Ти почув удар об воду, мля? – спитала сестра Тюльпан, вдивляючись у сльоту.

-     Та яка різниця? Тікаймо!

Пан Шпилька тремтів на бігу. Він не знав, що зробив той вампір, але відчував себе так, ніби пройшовся по власній могилі.

І ще він відчував, що за його спиною – не тільки поліцейські. Він наддав.

Гноми співали без жодного бажання, але в довершеній гармонії, і, схоже, їм вдалося трохи заспокоїти Отто. Адже співати так, як хор гномів, не здатен ніхто – навіть якщо пісня називається «Налий мені джерельної води»[*].

Крім того, нарешті принесли чорний, загрозливого вигляду шмат аварійної кров’янки. Вампірові це було все одно, що затятому курцеві, який з останніх сил намагається позбутися цієї звички, сигара з чистого паперу без грама тютюну. Але тепер він хоча б мав у що встромити зуби. Тож коли Вільям нарешті відірвав погляд від моторошних тіней, Сахариса витирала Отто чоло.

-     І зноф я так зганьбифся… Який жах…

Вільям підняв зображення.

-     Отто, що це?

З тіней заходились у крикові роти. З тіней дивились нажахані очі. Вони не слідкували за тим, хто дивився на картку, але якщо подивитися вдруге, здавалося, що вони трохи змінили своє розташування.

Отто здригнувся.

-     Ох, я використав весь запас вугрів.

-     І?

-     Вони просто жахливі, - видихнула Сахариса, відводячи погляд від тортурні тіней.

-     Мені так погано, - пожалівся Отто. – Вугрі були дуже потушний…

-     Отто, розповідай!

-     Ну… Іконограф не брехайт, ви ш чули?

-     Звісно.

---

  25 «БезвЕнні жертви» - «безвИнні жертви»: в оригіналі Отто «плутає» словосполучення «in vain» - «дарма», «безцільно», та «in vein» - «у вену».

  * За інших обставин це було б настільки ж імовірно, як для стада корів заспівати «Під прекрасним соусом хочу бути я».