Слава ЗСУ!

Бо це гарячить мені кров, подумав Вільям. І ще тому, що я не дозволю себе використовувати. Нікому.

В кінці алеї почувся якийсь звук – такий тихий, що почути його міг лише той, хто цього очікував. Звук був такий, ніби хтось до чогось принюхується.

Визирнувши, Вільям помітив чотириногу постать, що неспішно бігла алеєю, опустивши морду до землі.

Вільям старанно прикинув відстань. Вдатись до символічного проголошення своєї незалежності – це було одне. Вчинити замах на члена Варти – зовсім інше.

Він пожбурив тонкостінну фляжку вгору, так, щоб вона впала за двадцять футів перед перевертнем. І негайно перестрибнув через стіну поруч. Він звалився на дах чиєїсь вбиральні саме в ту мить, коли загорнута в шкарпетку фляжка розбилася з не дуже гучним «бах!».

Почувся вереск болю, а потім – швидке дріботіння лап.

Вільям перестрибнув на іншу стіну, на мить визирнув і спустився на іншу алею. Після чого побіг.

З п’ять хвилин перебігання від рогу до рогу та з підворітні до підворітні він опинився поблизу стаєнь. У загальній метушні ніхто не звернув на нього жодної уваги. Він виглядав просто черговим відвідувачем.

У стійлі, де міг бути (чи не бути) пан Кость, стояв кінь. Він косо глипнув на Вільяма згори вниз.

-     Не обер-ртайтеся, пане газетяр, - почув Вільям з-за спини.

Він спробував пригадати, що ж там було в нього за спиною. Ага… Підйомник для сіна. І гігантські мішки з соломою. Повно місця, щоб міг сховатися хто завгодно.

-     Гаразд, - сказав він.

-     Собака гавкає, а кар-раван іде, - повідомив Кость. – Ти здурів, чи що?

-     Але я на правильному шляху, - сказав Вільям. – Гадаю, я…

-     Ти певен, що за тобою не було «хвоста»?

-     За мною слідкував капрал Гноббс, - сказав Вільям. – Але я його позбувся.

-     Ха! Щоб «позбутися» Гноббі, досить пр-росто зайти за р-р-ріг!

-     О ні, він молодець. Але ж і я знав, що Ваймз може відправити саме його, - самовдоволено сказав Вільям.

-     Гноббса?

-     Так. Звичайно… в личині перевертня.

Ну, ось: він це сказав. Що ж – сьогодні мав бути день розкриття таємниць.

-     В личині перевертня, - рівно повторив Кость.

-     Так. Я був би дуже вдячний, якби ви нікому не розповідали…

-     Капрала Гноббса, - сказав Кость тим самим невиразним тоном.

-     Так. Розумієте, Ваймз просив мене не…

-     Ваймз сказав, що Гноббі Гноббс – перевертень?!

-     Ну… не зовсім. Я здогадався сам, а Ваймз наказав мені нікому про це не казати.

-     Про те, що Гноббс – перевертень?

-     Так.

-     Капрал Гноббс не є перевертнем, др-руже. Жодним чином, за жодних обставин і у жодному стані. Інша справа – чи є він людиною. Але він ніяким боком не лінкро… лінкор… лікантр… не чор-р-ртів перевертень, ось що!

-     А кому ж тоді я кинув під носа хімічну бомбу? – тріумфально вигукнув Вільям.

Запала тиша. Потім почулося тихе дзюрчання.

-     Пане Кость? – сказав Вільям.

-     Яку саме бомбу? – спитав голос. Він лунав досить напружено.

-     Гадаю, головну роль там відігравала скалатинова олія.

-     Просто під носа перевертневі?

-     Приблизно.

-     Пан Ваймз озвіріє так, що жодному пер-ревертню й не снилося, - повільно промовив голос Костя. – Як Бібліотекар з Академії, коли його назвати мавпою^{26}. Панові Ваймзові доведеться винайти нові ексклюзивні форми люті, щоб випробувати їх усі на тобі…

-     Тоді мені варто якнайшвидше знайти Правителевого собаку, - сказав Вільям. Він видобув чекову книжку. – Я пропоную вам чек на п’ятдесят доларів. Це все, що в мене є.

-     Що таке «чек»?

-     Щось на кшталт боргової розписки, тільки її приймає банк.

-     Просто чудово, - сказав Кость. – Багато ж мені буде з цього користі, якщо тебе посадять.

-     Просто зараз, пане Костю, містом вештаються двоє досить мерзенних типів, і схоже на те, що вони по всьому місту полюють на тер’єрів…

-     На всіх? – спитав Кость. – На всіх-всіх тер’єрів?

-     Так, і оскільки я не думаю, що…

-     На чистопорідних тер’єрів, чи пр-росто на будь-кого, хто хоч трохи схожий на тер’єра?

-     Навряд чи вони перевіряють родослівні. А що ви маєте на увазі, говорячи про «будь-кого, хто схожий на тер’єра»?

Кость знову замовк.

Вільям сказав:

-     П’ятдесят доларів, пане Костю.

Врешті-решт мішки з соломою сказали:

-     Добр-ре. Сьогодні вночі. На Мосту Батона. Ти будеш один. Е-е-е… Мене не буде, але там буде… посер-редник.

---

  26 «Бібліотекар» - у низці інших романів Пратчетта фігурує бібліотекар Невидної Академії, якого перетворили на орангутана. Такий образ, як виявилось, бібліотекареві припав до смаку – але він просто звірів, коли його називали «monkey» (англ. «мавпа», вживається тільки до невеликих руконогих хвостатих мавп на кшталт мартишок), а не «ape» (англ. «людиноподібна мавпа», вживається до великих мавп, що ходять на двох ногах – як горили або орангутани).