Слава ЗСУ!

-     Ну, тоді, може, просто змусите їх трохи засмутитись?

-     Гадаю, це можна.

Гноми вже скрадалися тунелем по той бік похованої вулиці. У світлі їхніх смолоскипів Сахариса бачила старовинні фасади, закладені цеглою двері, засипані битим каменем віконні отвори.

-     Це десь тут, - сказав Боддоні, вказуючи на ледь помітний прямокутник, закладений низькоякісною цеглою.

-     Ми що, просто вломимося? – спитала Сахариса.

-     Скажемо, що заблукали, - сказав Боддоні.

-     Заблукали в підземеллях? Гноми?

-     Добре, добре – скажемо, що були п’яні. У цьому нам повірять. Нумо, хлопці…

Старезна кладка посипалась. Вони побачили світло. Чоловік, що сидів за столом, підняв на них погляд і з подивом розкрив рота.

Сахариса дивилась на нього, кліпаючи від пилу.

-     Ви?! – сказала вона.

-     О, це ви, шановна, - сказав Нудль на прізвисько ВДВ. – Привіт, хлопці. Мабуть, мені слід сказати, що я радий вас бачити?

Гурт саме почав розходитись, коли галопом примчав Гаспид. Ледь кинувши поглядом на собак, що скупчилися довкола вогню, він пірнув під ароматні поли Ронової шинелі й заскавчав.

Гурт далеко не одразу зрозумів, що відбувається. Все-таки це були люди, що могли три години поспіль дискутувати, сваритись і лаятись після того, як хтось просто сказав «доброго ранку».

Першим, до кого дійшло, був Качур.

-     Ці люди відловлюють тер’єрів? – спитався він.

-     Так! І все – через кляту газету! Ніколи не вір тим, хто пише до клятих газет!

-     І вони кинули бідолашних песиків у річку?

-     Так! – підтвердив Гаспид. – І мої справи, я б сказав… схожі на той овоч у газеті.

-     Ми можемо тебе сховати.

-     Можете, але я мушу бути в полі! Я в цьому місті – фігура! І я не можу зараз залягти на дно! Слухайте, ми маємо шанс на цілих п’ятдесят доларів, розумієте? Але ви повинні мені допомогти!

На гурт це справило враження. В їхній безготівковій економіці п’ятдесят доларів склали б супербюджет.

-     Коровий! – сказав Старий Тхір Рон.

-     Собака є собакою, - сказав Арнольд-Колобок, – доки він виглядає собакою. 

-     Хрін! – каркнув Домовина Генрі.

-     Ти правий, - погодився Качур. – Накладна борода йому не допоможе.

-     Як собі хочете, але ваші гігантські мізки таки мусять щось вигадати, бо доти я не поворухну і лапою, - сказав Гаспид. – Я бачив тих людей. Вони недобрі.

Ендрюз-Разом-Нас-Багато видав горловий звук. В міру того, як різні особистості в його мозку змінювались біля стерна, його обличчям бігли гримаси, аж доки все не спинилося на восковому виразі Леді Герміони.

-     Ми таки можемо його замаскувати, - сказала вона.

-     І під кого ж можна замаскувати собаку? – спитав Качур. – Під кота?

-     Собака – це не просто собака, - сказала Леді Герміона. – Здається, я маю ідею…

Коли Вільям повернувся до повітки, він побачив, що гноми зібралися докупи, і що центром цього дуже скупченого скупчення є пан Нудль. Він виглядав саме так, як має виглядати людина під пресингом. Вільям ще ніколи не бачив нікого, кому так пасував би цей вираз. Тобто, наприклад, когось, кого вже двадцять хвилин поспіль вичитувала Сахариса.

-     Якісь проблеми? – спитав він. – Добридень, пане Нудль…

-     Скажи-но, Вільяме, - сказала Сахариса, повільно крокуючи довкола Нудлевого крісла. – Якби статті були їжею, яким видом їжі булла б стаття під назвою «Золота рибка з’їла кота»?

-     Що? – Вільям втупився в Нудля. Потім йому сяйнуло. – Гадаю, це було б щось довгасте й пласке…

-     З дуже підозрілою начинкою?

-     Слухайте, нема ніякої потреби вдаватись до таких… - почав Нудль, але згас під поглядом Сахариси.

-     Це була б по-своєму приваблива субстанція. Її їли б знов і знов, навіть не бажаючи цього робити, - сказав Вільям. – То що тут відбувається?

-     Слухайте, я не хотів, - запротестував Нудль.

-     Не хотіли що?

-     Пан Нудль писав усі ті статті для «Сенсацій», - сказала Сахариса.

-     Але ніхто ж їм не вірив, чи не так? – сказав Нудль.

Вільям підтягнув собі крісло і сів на нього верхи, заклавши руки за спину.

-     Отже, пане Нудль… як давно ви мочитеся в джерело Правди?

-     Вільяме! – вжахнулась Сахариса.

-     Але ж зараз криза, - промимрив Нудль. – І потім, я подумав, що новинний бізнес – це цікаво… Знаєте, люди полюбляють дізнаватись, що відбувається в далеких країнах…

-     «Нашестя гігантських куниць у Гершебі»? – спитав Вільям.