Слава ЗСУ!

-     Дивно, що це так сильно передається на підлогу, - сказав Вернигора. – Схоже, тут ніде немає жодного надійного фундаменту.

-     То під нас копають, еге ж? – сказав Боддоні.

На цих його словах кілька гномів підняли голови. Боддоні щось сказав гномською. Вернигора щось заперечив у відповідь. До дискусії приєднались ще кілька гномів.

-     Перепрошую? – ядуче сказала Сахариса.

-     Хлопці думають… е-е-е… чи не зайти до «Сенсацій» у гості, - пояснив Вернигора.

-     Я колись намагалась, - сказала Сахариса. – Але троль на вході виявився вкрай неввічливим.

-     Гноми, гм, ведуть перемовини по-своєму, - сказав Вернигора.

Сахариса зауважила якийсь рух. Боддоні витягнув з-під лави свою сокиру. Це була традиційна гномова сокира. На її обушку містився гострий дзьоб для взяття взірців мінералів, а інший бік являв собою бойове лезо – адже народи, що володіють землями з цінним мінералами в надрах, часом дуже важко піддаються словесному впливові.

-     Ви ж не збираєтесь ні на кого нападати?! – шоковано спитала Сахариса.

-     Як дехто каже, для того, щоб здобути справді цікавий матеріал, треба копати й копати, - сказав Боддоні. – Ми просто прогуляємось.

-     У льосі? – здивувалась Сахариса, коли вони рушили до ляди в підлозі.

-     Еге ж, невелика прогулянка в сутінках, - відповів Боддоні.

Вернигора зітхнув.

-     Решті доведеться продовжити роботу над випуском, - сказав він.

По хвилі під їхніми ногами пролунало кілька ударів сокир, після чого хтось дуже голосно вилаявся по-гномськи.

-     Я мушу подивитися, що там, - сказала Сахариса, не в змозі більше опиратись цікавості.

Коли вона спустилась у льох, цегляну кладку, що раніше затуляла старовинний отвір, було вже розламано. Оскільки камінь, з якого складався Анк-Морпорк, знову й знову використовувався все новими поколіннями, ніхто не бачив сенсу в замішуванні надійного розчину – принаймні, щоб закрити непотрібний прохід. Вважалось, що за цемент цілком нормально правитиме і суміш води, піску, грязюки та слини. Правила ж завжди, врешті-решт.

Гноми вдивлялися в темряву отвору. На шоломі в кожного стирчала свічка.

-     По-моєму, твій хлопець казав, що вулиці засипано, - сказав Боддоні.

-     Він не мій хлопець, - спокійно сказала Сахариса. – А що там?

Один із гномів проліз у отвір, тримаючи ліхтар.

-     Щось схоже на тунелі, - сказав він.

-     Старі хідники, - сказала Сахариса. – Гадаю, тут скрізь таке. Після великих повеней проїжджу частину огороджували дошками й засипали землею, але хідники обабіч лишали, бо цього вимагали городяни, які ще не встигли надбудувати свої будинки.

-     Що? – здивувався Боддоні. – Тобто проїжджа частина була вища за тротуар?

-     Саме так, - відповіла Сахариса, пролізаючи слідом за ним у отвір.

-     А що траплялося, коли, наприклад, кінь с… мочився на вулиці?

-     Уявлення не маю, - форкнула Сахариса.

-     Гаразд, а як же люди переходили вулицю?!

-     По драбинах.

-     Панночко, ви знущаєтесь!

-     Ні, вони справді користались драбинами. Іноді – підземними переходами. Це ж було ненадовго. А потім простіше було поставити на старі хідники кам’яні опори, й настелити згори новий хідник. Так і з’явились оці «тунелі».

-     Тут щурі, - повідомив Сонні, що пройшов дещо вперед.

-     Прокляття! – вигукнув Боддоні. – Хто-небудь прихопив виделки? Жартую, панночко. Ну, що тут у нас?..

Він вперіщив сокирою по дошках, і ті розлетілись на тріски.

-     Дехто волів обходитись без драбин, - констатував він, зазираючи в новоутворену дірку.

-     Під усією вулицею – пусто? – здивувалася Сахариса.

-     Схоже на те. Мабуть, той, хто це викопав, мав алергію на коней.

-     А… ви… не заблукаєте?

-     Я гном. І ми під землею. Гном. Під землею. Хочете повторити запитання?

-     Ви ж не збираєтесь пробити тунель аж до редакції «Сенсацій»? – спитала Сахариса.

-     Хто, ми?

-     Тобто збираєтесь?

-     Як можна!

-     Але саме це ви й намірілись зробити?

-     Але ж вторгнення до «Сенсацій» ніяк не покращить становища «Часу», якщо взагалі не зробить нам гірше, чи не так?

-     Авжеж, але саме це ви і збираєтесь зробити, чи не так?

Боддоні вишкірився.

-     Ну… трошки. Лише, знаєте, щоб роздивитися, що там до чого.

-     Добре.

-     Що? Ви не проти?

-     Ви ж нікого не вб’єте?

-     Панночко, як можна!

Сахарису ця відповідь, здавалося, трохи розчарувала. Все-таки вона так довго поводилась як поважна юна леді – а для певних людей це зазвичай означає, що вони ось-ось вибухнуть.