Слава ЗСУ!

Сержант почав нервово ходити по кімнаті.

- Ви ревли, як бик, - оповідав далі вахмістр, - а потім звалилися поперек ліжка і захропли.

Сержант став біля вікна і, барабанячи у шибки, промовив:

- Ви також, пане вахмістре, перед тією бабою не затикали собі уст серветкою. Я пригадую, як ви їй сказали: «Запам’ятайте собі, бабо: кожен цісар і король дбає тільки про свою кишеню. Через це і такий дідок, як старий Прохазка, пустився воювати, хоч його вже навіть до убиральні не можна пускати самого, щоб не запаскудив усього Шенбрунна*».

- Я таке говорив?

- Так, пане вахмістре, це ви говорили перед тим, як піти надвір блювати, а крім того ви репетували: «Бабо, запхайте мені палець у горло».

- А ви теж гарно висловилися, - перервав його вахмістр. - Звідки ви викопали таку дурницю, що Миколай Миколайович буде чеським королем?

- Цього я не пам’ятаю, - несміливо відізвався сержант.

- Ще б пак, вам це пам’ятати! Ви ж були п’яні, як ніч, очі в вас стали свинячі, а коли хотіли вийти надвір, то замість дверей полізли на грубу.

Обидва замовкли. Нарешті довгу мовчанку порушив вахмістр:

- Я вам завжди говорив: алкоголь - це загибель. Ви пити не вмієте, а беретеся. А що було б, коли б той наш дав драла? Як би ми це виправдали? Господи! Голова в мене аж тріщить!…

- А я вам кажу, пане сержанте, - продовжував вахмістр, - саме тому, що він не втік, усе цілком ясно. Це небезпечна і рафінована людина. Коли провадитимуть слідство, він скаже, що вартівня була відчинена цілу ніч, ми обидва були п’яні і він міг тисячу раз втекти, коли б відчував якусь провину. Єдине щастя, такій людині не вірять, і коли ми під службовою присягою скажемо, що все це вигадка і нахабна брехня, то йому і святий Бог не допоможе, а матиме на шиї одним параграфом більше. Від цього йому, власне, не буде ні холодно, ані гаряче. Якби тільки в мене так голова не боліла.

Запала тиша. За хвилину вахмістр відізвався.

- Покличте сюди нашу бабу!

- Слухайте, бабо, - звернувся вахмістр до Пейзлерки, суворо дивлячись їй в обличчя. - Дістаньте десь хрест з розп’яттям на підставці і принесіть його мерщій сюди.

У відповідь на допитливий погляд Пейзлерки вахмістр заверещав:

- Поспішайте, щоб одна нога тут, а друга там!

Він витягнув зі столика дві свічки з слідами сургучу, яким він припечатував папери, і коли нарешті Пейзлерка притарабанилася з розп’яттям, вахмістр поставив поміж запаленими свічками на краю стола хрест і сказав поважно:

- Сідай, бабо!

Ні жива ні мертва Пейзлерка впала на диван, з острахом глянула на вахмістра, свічки, хрест з розп’яттям. Вона уся похолола, і було видно, як її руки на запасці трясуться разом з колінами.

Вахмістр статечно пройшовся повз неї і, зупинившись навпроти, урочисто промовив:

- Вчора ввечері ви були свідком дуже великої події, бабо. Можливо, це не для вашого дурного розуму. Цей солдат, бабо, - розвідник і шпигун.

- Падоньку, - верескнула Пейзлерка, - Мати Божа Скочицька*!

- Тихо, бабо! Аби з нього щось витягнути, ми мусили говорити різні речі. Ви ж чули, які дивні речі ми говорили?

- Це я, паночку, чула, - відізвалася Пейзлерка. Її голос тремтів.

- Але всі ці балачки, бабо, велися тільки для того, щоб він мав до нас довір’я і признався. І нам це вдалося. Ми з нього витягнули все. Одним словом, пришпилили лебедика.

Вахмістр на хвилину замовк, поправив ґнотики свічок і повів далі, пронизливо дивлячись на Пейзлерку:

- Ви, бабо, були свідком і втаємничені у цю справу. Це державна таємниця, і ви не смієте нікому ані писнути. Навіть на смертельній постелі, інакше вас не поховають на кладовищі.

- Мати Божа, святий Йосифе, - заскиглила Пейзлерка.

- Бодай би мені ноги покрутило, раніш ніж я цей поріг переступила.

- Не скигліть, бабо, встаньте, підійдіть до хреста, підніміть два пальці правої руки вгору. Будете присягати. Повторюйте за мною.

Пейзлерка подріботіла до столу, причому невгаваючи бідкалася:

- Пресвята Діво Маріє Скочицька, за віщо мене у цю хату біда принесла.

А з розп’яття дивилося на неї змучене обличчя Христа, свічки коптіли, і все це здавалося Пейзлерці чимось страшним і неземним. Вона зовсім розгубилася, коліна підламувалися, руки тремтіли.

Підвела вгору два пальці. Жандармський вахмістр урочисто і з притиском говорив, а вона повторювала:

- Присягаю Богу всемогутньому і вам, пане вахмістре, про все, що я тут чула і бачила, нікому аж до своєї смерті не сказати ні слова, навіть коли б мене про це питали. Допоможи мені, Боже, у цьому.

- Тепер, бабо, поцілуйте хрест, - наказав вахмістр, коли вже Пейзлерка, голосно хлипаючи, проговорила слова присяги і побожно перехрестилася.