Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди бравого вояки Швейка Том 1

- Кого вони там так пригощають? - перепитала баба Пейзлерка. - Та якогось підозрілого. Саме коли я виходила, обидва обіймали його за шию, а пан вахмістр гладили його по голівці і промовляли: «Золотенька ти моя зозуленько слов’янська, рибонько ти моя шпигунська».

Далеко за північ, витягнувшись на своєму ліжку в повній уніформі, сержант хропів на всі заставки. Навпроти нього сидів вахмістр з рештками контушівки на дні пляшки і обіймав Швейка за шию, сльози котилися по його засмаглому обличчі, вуса склеїлися від наливки, і він тільки бубонів: «Скажи, що в Росії нема такої доброї контушівки, скажи, аби я міг спокійно заснути. Визнай це, не будь бабою».

- Нема.

Вахмістр звалився на Швейка.

- Ти мене порадував, признався. Так повинно і на допиті бути. Якщо винен - навіщо заперечувати.

Підвівся, хитаючись, поплентався з порожньою пляшкою до своєї кімнати і мимрив: «Коли б він не звернув на неправильну дорогу, то все могло інакше с-скін-скінчитися».

Перш ніж звалитися в уніформі на ліжко, витягнув з письмового стола свій рапорт і спробував доповнити його ще таким матеріалом: «Ich mu? noch dazu beizufugen, das die russische Kontuszowka1на основі § 56», але зробив пляму, злизав її, дурнувато усміхаючись, звалився на ліжко й заснув як зарізаний.

____________________

1Я мушу ще до цього додати, що руська контушівка (нім. з помилками).


Над ранок жандармський сержант, що спав на ліжку під стінкою, почав голосно хропіти і виводити носом такі трелі, що Швейк прокинувся. Він підвівся, гарненько струсонув сержанта і знову вклався спати. Вже встало сонце, почали співати півні, коли прийшла баба Пейзлерка і розтопила грубу.

Вона також відсиплялась після нічної біганини. Баба застала відчинені двері і всіх у глибокому сні. Гасова лампа у вартівні ще димила. Стара Пейзлерка вдарила на сполох і стягнула сержанта і Швейка з постелі. Сержантові вона сказала:

- Хоча б посоромились спати в одязі, як та Божа худоба, - а Швейка вилаяла, щоб він принаймні хоч би ті нещасні штани запняв і не ходив з розпанаханою ширінькою, коли перед ним жінка.

Нарешті енергійно гримнула на розіспаного сержанта, примусивши його розбудити пана вахмістра, бо хіба ж це порядок так довго хропти?

- Ну і в гарні ж руки ви попали, - буркотіла баба до Швейка, в той час як сержант будив вахмістра. - Обидва з горілки не виходять. Пропили б і ніс між очима. Мені вже третій рік винні за послугу, а коли нагадую, вахмістр завжди говорить: «Губу на замок, бабо, як не хочете, щоб я вас посадив. Ми все знаємо: ваш син браконьєр і ходить по дрова до панського лісу». От і мучуся з ними вже четвертий рік. - Баба глибоко зітхнула і бурмотіла далі: - Головне, бережіться вахмістра, він у вічі - як лис, а поза очі - як біс. Вовком думає. Кожному підставив би ногу.

Вахмістра дуже важко було збудити. Сержант добре натрудився, поки переконав його, що вже ранок.

Нарешті він розплющив очі, протер їх і неясно почав пригадувати вчорашній день. Раптом майнула страшна думка, яку тут же висловив, непевно дивлячись на сержанта:

- Утік?

- Та що ви, він чесна людина.

Сержант походив по кімнаті, поглянув у вікно, знову повернувся, відірвав клаптик газети на столі і почав мняти пальцями паперову кульку. Видно, хотів щось сказати.

Вахмістр підозріло подивився на нього і, щоб остаточно з’ясувати, про що той думав, заговорив:

- Я вам, пане сержанте, допоможу: певно, я знову вчора набешкетував.

Сержант з докором глянув на свого начальника.

- Коли б то ви знали, пане вахмістре, якого ви вчора наплели та про що ви йому верзли.

Нахилившись до вахмістра, він прошепотів йому на вухо:

- Ви його запевняли, що всі чехи і росіяни - одна слов’янська кров, що Микола Миколайович* буде на другий тиждень у Пшерові, що Австрія не втримається, а він, коли його будуть допитувати, хай все заперечує і плете, що на язик сплине. Йому, мовляв, тільки протриматися, доки його козаки не звільнять, бо це все незадовго трісне. Все буде як в час гуситських воєн: селяни підуть з ціпами на Відень, найясніший цісар - хворий дідок і незабаром задере ноги, а кайзер Вільгельм - тварюка. Потім ви йому обіцяли посилати до в’язниці гроші на їжу і багато всякої іншої всячини йому наговорили.

Сержант відступився від вахмістра:

- Все це я пам’ятаю добре, бо спочатку навіть і не був під градусом, та потім уже і я дохватився і далі нічого не пам’ятаю.

Вахмістр поглянув на сержанта.

- А я он що пам’ятаю, - заявив він, - ви казали, буцімто в нас проти Росії короткі руки, і верещали перед тією нашою бабою: «Хай живе Росія!»

Попередня
-= 100 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!