Слава ЗСУ!

- Кожен жандарм завжди мусить носити зі собою наручники, - з притиском сказав сержант, шпортаючись то по один, то по другий бік Швейка. - Це наш хліб насущний.

- Ну, так давайте пристебнімося, - заохочував Швейк, - купити не купив, а спробувати можна.

Спритним рухом сержант прип’яв Швейкові наручники одним кінцем, а другий кінець прикріпив навколо свого правого зап’ястя.

Тепер вони нагадували спутаних кобил на пасовиську.

Шпортаючись на кожному кроці, вже не могли роз’єднатися, і сержант тягнув за собою Швейка через купу каміння, а коли падав, тягнув його також за собою. При цьому залізо врізувалося їм в руки. Нарешті, сержант заявив, що так далі не піде, наручники треба зняти. Він довго і даремно намагався звільнити себе і Швейка і, нарешті, зітхнув:

- Ми з’єднані навіки віків.

- Амінь, - додав Швейк, і обидва почапали далі важкою дорогою. Сержант остаточно занепав духом, а коли після страшних мук вони пізно ввечері добралися до жандармського управління в Пісеку, сержант у цілковитому розпачі звернувся на сходах до Швейка:

- От тепер лише почнеться справжня завірюха: ми не можемо роз’єднатися. І дійсно, почалась неабияка буча, коли вахмістр послав за комендантом управління ротмістром Кеніґом.

Перше слово ротмістра було:

- Дихніть на мене. Тепер розумію, - сказав ротмістр, безпомилково визначивши ситуацію своїм тонким випробуваним нюхом: - Ром, контушівка, «чорт»*, горобинівка, горіхівка, вишнівка і ванілева.

- Пане вахмістре, - звернувся він до свого підлеглого. - Ось вам зразок, як не повинен виглядати жандарм. Це такий злочин, який розглядатиме військовий суд. Зв’язатися кайданками з заарештованим. З’явитися п’яним в дим, total besoffen1.

____________________

1Цілковито п’яним (нім.).

Так могла приповзти сюди остання тварюка! Зніміть з них кайданки!

- Чого вам ще? - звернувся він до сержанта, який вільною лівою рукою козиряв шиворіт-навиворіт.

- Голошу слушняно, пане ротмістре, я несу беріхт.

- На вас самого піде беріхт до суду, - коротко сказав ротмістр.

- Пане вахмістре, замкніть їх обох, а вранці приведіть на допит, а з цим беріхтом з Путіма докладно ознайомтеся і пришліть мені на квартиру.

Пісецький ротмістр - неперевершений в бюрократичних справах - був людиною дуже офіційною і послідовною, якщо йшлося про переслідування підлеглих. На жандармських постах у його окрузі ніколи не могли точно сказати, чи буря вже минула. Вона завжди могла повернутися, її викликав кожний документ, підписаний ротмістром, який цілий день писав різні догани і перестороги для всієї округи.

Від самого початку війни над жандармськими постами в Пісецькій окрузі нависли важкі хмари. Настрій у всіх був жахливий. Громи бюрократизму гриміли і били жандармських вахмістрів, сержантів, рядових і службовців, а за кожну дурницю розпочиналося дисциплінарне слідство.

- Якщо хочемо виграти війну, - говорив ротмістр під час своїх інспекційних поїздок по жандармських постах, - «а» мусить бути «а», «б» - «б» і всюди мусять стояти крапки над «і».

Він завжди бачив навколо себе зраду і був твердо переконаний, що кожен жандарм в окрузі має якийсь гріх, породжений воєнними умовами, що в цю серйозну добу кожен має на своєму сумлінні якісь службові грішки занедбання.

А згори його бомбардували службовими листами, в яких міністерство крайової оборони зазначало, що з Пісецької округи, згідно з інформаціями міністерства війни, люди переходять до ворога. І підганяли його, аби стежив за лояльністю населення округи. Це було жахливо. Жінки околиці проводили своїх чоловіків на війну, а ці чоловіки присягалися жінкам, що не дадуть себе забити за найяснішого цісаря.

Ротмістр про все це знав.

Чорно-жовті обрії почали затягуватись хмарами революції.

У Сербії, в Карпатах цілі батальйони переходили до ворога: 28-й полк, 11-й полк. Останній був укомплектований солдатами з Пісецької округи. В цій передреволюційній задушливій атмосфері рекрути з Воднян з’явилися в армію з чорними марлевими гвоздиками в петельках. Через станцію Пісек у свинячих вагонах проїздили солдати з боку Праги і шпурляли назад цигарки і шоколад, які приносили їм дами з пісецького товариства.

Нещодавно проїздив один маршовий батальйон, і кілька пісецьких євреїв верещало: «Heil, nieder mit den Serben!»1. Їм за це вліпили по кілька таких заушників, що тиждень не могли показатися на вулиці.

Хоч ці епізоди ясно доводили, що австрійський гімн «Боже, будь нам покровитель…», який грали органи по усіх костелах, це тільки жалюгідна позолота і лицемірство, - з жандармських постів надходили вже відомі відповіді на анкети «a la Путім»2. Усе, мовляв, у найкращому порядку, ніде ніхто не аґітує проти війни, настрій населення - римська одиниця а, патріотичний запал - римська одиниця а-б.