знайди книгу для душі...
- Ви не жандарми, але громадські поліцаї, - любив говорити ротмістр Кеніґ під час своїх інспекційних об’їздів. - Замість того, щоб загострити свою пильність на тисячу відсотків, ви самі перетворюєтесь у тварюк.
Зробивши таке зоологічне відкриття, він додавав: «Вилежуєтеся вдома на печі і думаєте: «Mit ganzem Krieg kann man uns Arsch lecken»3.
____________________
1Хай живе! Смерть сербам! (нім.).
2На зразок відповідей з Путіма.
3 Поцілуйте нас з усією тією війною в дупу… (нім.).
Далі він завжди перелічував усі обов’язки нещасних жандармів, робив доповіді про загальну ситуацію і повчав, як усіх і вся треба прибрати до рук, щоб дійсно був зразковий порядок. Після такого змалювання блискучого зразка Жандармської досконалості, спрямованого на зміцнення австрійської імперії, починалися погрози, дисциплінарні слідства, переміщування і лайки.
Ротмістр був твердо переконаний, що тільки він стоїть насторожі і щось рятує, а всі жандарми з підлеглих йому жандармських постів - це ледаща банда, еґоїсти, падлюки, брехуни, шахраї, які взагалі ні на чому іншому не розуміються, як тільки на горілці, пиві і вині. А тому що у них малі прибутки, вони, аби мати можливість заливати більма, беруть хабарі, поволі, але послідовно розхитуючи австрійську імперію.
Єдиною людиною, якій він довіряв, був вахмістр з його окружного жандармського управління. Однак і той у шинку завжди говорив: «Ну й насміявся ж я сьогодні знову з нашого старого бовдура».
Ротмістр вивчав «беріхт» жандармського вахмістра з Путіма про Швейка. Перед ним стояв жандармський вахмістр Матейка і з досадою думав: «Поцілував би ти мене в уста малинові з усіма твоїми беріхтами», бо саме в цей час внизу в Отави на нього чекали з партією «шнопса»1.
____________________
1Гра в карти (також 66).
- Останнього разу, я вам, Матейко, говорив, - промовив ротмістр, - що найбільший йолоп, якого я будь-коли бачив - це жандармський вахмістр з Протівіна, але, як свідчить цей беріхт, його набагато перевершив вахмістр з Путіма. Солдат, приставлений сюди цим негідним п’янюгою сержантом, з яким вони обидва були зв’язані між собою, як ті собаки, зовсім не шпигун, а звичайнісінький дезертир. Ну і дурниць він тут понаписував, таж навіть і маленька дитина відразу зрозуміє, що цей дурень був п’яний, як папський прелат. Приведіть сюди цього солдата, - наказав він, ще раз перечитуючи рапорт з Путіма. - Ще ніколи в житті я не бачив такого нагромадження нісенітниць. І до того ж він посилає цього підозрілого під конвоєм такої тварюки, як його сержант. Ні, вони ще мало мене знають. Я їм покажу, почому пуд лиха. Вони поки тричі на день зі страху переді мною не напустять в штани, думають, що в мене на голові можна кілки тесати.
Ротмістр почав розводитись про те, що жандарми тепер саботують всі накази і тому пишуть беріхти: відразу видно, що кожен вахмістр з усього робить собі смішки, аби тільки справу ще більше заплутати.
Коли начальство звертає їхню увагу на можливе проникнення в округ шпигунів, жандармські вахмістри починають фабрикувати цих шпигунів цілими пачками, а якщо війна триватиме ще якийсь час, то з усього апарату створиться одна величезна божевільня. Хай з канцелярії телеграфують до Путіма, аби завтра вахмістр з’явився у Пісеку. Він уже йому з голови виб’є цю «величезну подію», про яку вахмістр пише на початку свого рапорту.
- З якого полку ви втекли? - привітав ротмістр Швейка.
- Ні з якого.
Ротмістр поглянув на Швейка і, побачивши на його спокійному обличчі цілковиту безтурботність, спитав:
- Звідки ви взяли цю уніформу?
- Кожен вояка, коли приходить до армії, дістає уніформу, - відповів Швейк з лагідним усміхом. - Я служу в 91-му полку, і я не тільки не втік зі свого полку, але навпаки.
Слово «навпаки», він вимовив з таким наголосом, що ротмістр зробив жалісну міну і спитав:
- Як так навпаки?
- Справа дуже проста, - щиро сказав Швейк. - Я йду до свого полку, я його шукаю, а не тікаю від нього. Я не хочу нічого іншого, аби тільки якомога швидше дістатися до свого полку. Мене вже й самого це починає денервувати, коли подумаю, що, мабуть, віддаляюсь від Чеських Будейовіц, а там на мене чекає весь полк. Пан вахмістр у Путімі показував мені на мапі, що Будейовіце лежать на півдні, а він замість цього обернув мене носом на північ.
Ротмістр махнув рукою, немов хотів сказати: «Той витіває ще гірші речі, ніж обертає людей носом на північ».
- Отже, ви не можете знайти свого полку, - сказав він, - ви йшли його шукати?