Слава ЗСУ!

«Ви не солдати, а нічні сторожі». Мене це, нарешті, дійняло до живого, і я пішов на ротний рапорт. «Чого тобі треба?» питає капітан. «Мельдую послушно, пане капітане, маю скаргу на нашого фельдфебеля Шрейтера. Ми все ж таки солдати його величності, а не нічні сторожі. Ми служимо найяснішому цісареві, а не фрукти стережемо». «Ач, комаха! - відповів мені капітан. - Геть, щоб і духу твого тут не було». А я на це:«Насмілююсь попросити представити мене до батальйонного рапорту».

____________________

1 Приписів (нім.).

При батальйонсрапорті, коли я пояснив полковникові, що ми не нічні сторожі, а цісарські вояки, він наказав замкнути мене на два дні, але я попросив, аби мене представили до реґіментсрапорту. На полковому рапорті, тільки-но я виклав свою скаргу, полковник як визвірився на мене, мовляв, я дурень і щоб забирався під три чорти. А я йому на це: «Насмілююсь просити, пане полковнику, представити мене до бригадного рапорту». Цього він злякався і наказав зараз же викликати до канцелярії нашого фельдфебеля Шрайтера, і той мусив перепросити мене перед усіма офіцерами за те слово «сторожі». Потім він наздогнав мене на подвір’ї і заявив, що від сьогодні він лаятись не буде, але доведе мене до гарнізонної тюрми. І хоч я відтоді дуже остерігався, але так і не уберігся. Стояв якось на варті біля цейхгаузу. Кожен вартовий вважав за необхідне завжди щось надряпати на стіні, або малював деякі жіночі потішеньки, або писав якийсь віршик. А я нічого не міг придумати, то взяв і накарлюкав з нудьги на стіні: «Юшкоїд Шрайтер - костомаха», прямісінько під останнім реченням. Фельдфебель одразу ж доніс про це, бо стежив за мною, як рудий собака. Біда хотіла, аби над тим написом був ще один: «На війну ми не підемо, ми на неї насеремо». А це було в 1912 році, коли ми мали йти на Сербію через консула Прохазку*. І мене зараз же відправили до Терезіна до ландґеріхту1. Панове з крайового військового суду фотографували, мабуть, разів п’ятнадцять ту стіну цейхгаузу з усіма її написами і моїм підписом також, разів з десять примушували мене написати, щоб перевірити мій почерк: «На війну ми не підемо, ми на неї насеремо». П’ятнадцять разів я мусив писати «Юшкоїд Шрайтер - костомаха». Під кінець приїхав один знавець письма і звелів мені написати: «Це було 29 липня 18 97 p., коли Краловий Двур над Лабою пережив страхіття нагального розливу Лаби». «Цього ще недосить, - вирішив військовий слідчий. - Нас цікавить те срання. Продиктуйте йому щось, де було б багато «с» і «р». І надиктували: серб, зруб, свербить, херувим, рубін, чортів син. Знавець письма, мабуть, від усього уже зовсім запаморочився і весь час оглядався назад, де стояв вояка з багнетом. Нарешті він сказав, що все це піде до Відня і щоб я тричі підряд написав: «Сонце починає вже припікати, страшна спека».

____________________

1 Крайовий військовий суд (нім.).

Весь матеріал відіслали до Відня і там установили: щодо написів - то вони зроблені не моєю рукою, але підпис, як я раніше і сам признався, мій. Мене засудили на 6 тижнів, бо, мовляв, я не міг охороняти цейхгауз у той час, коли підписувався на стіні.

- Як бачите, - вдоволено сказав капрал, - все ж таки не обійшлося без кари. Ви, видно, вже досвідчений кримінальник. Будь я на місці цього крайового суду, я б вліпив вам не 6 тижнів, а 6 років.

- Коли б вам, капрале, довгий хвіст, ви б самі собі боки повідбивали, - вхопився за слово волонтер. - Краще подумайте, що на вас чекає. Ви ж тільки-но заробили від інспекції рапорт. До такої справи слід дуже серйозно підготуватися і подумати про тлінність капральського існування, суд і пекло. А власне, що ви в порівнянні з всесвітом. Таж самі подумайте - найближча нерухома зірка у 275000 разів більш віддалена від нашого військового поїзда, ніж сонце, а її паралакс утворює лише одну дугову секунду. Коли б ви знаходилися у космічному просторі, як нерухома зірка, ви були б надто маленьким, щоб вас можна було побачити навіть у найдосконаліші астрономічні прилади. Для вашої незначної величини у світі нема і не буде відповідного поняття. За півроку ви б зробили на небі лише малесеньку дугу, за рік такий маленький еліпс, що для його числового означення взагалі немає відповідного поняття, такий він незначний. Вашого паралаксу не можна було б і виміряти.

- Якщо так, - додав Швейк, - то пан капрал може цим пишатися, як заєць хвостом, бо ж його ніхто не зможе виміряти, і чим би той рапорт не скінчився, він мусить бути спокійний і не хвилюватися. Всяке хвилювання шкодить здоров’ю, а ми тепер в армії повинні берегти своє здоров’я, бо ж воєнні злигодні вимагають від кожного зокрема не бути здохлятиною.