Слава ЗСУ!

- А якщо вас, пане капрале, й замкнуть, - продовжував Швейк з милим усміхом, - і вас спіткає якась прикрість, то аж ніяк не занепадайте духом. Вони будуть думати своє, а ви собі думайте своє. Так, наприклад, я знав одного вугляра Франтішка Шквора. На початку війни він сидів зі мною в тюрмі управління поліції в Празі за державну зраду, а пізніше його, мабуть, таки стратили через якусь там прагматичну санкцію. Коли його на слідстві питали, чи має якісь заперечення щодо протоколу, він сказав:

- Як було, так було, все ж таки якось було, ще ніколи так не було, щоб якось не було.

Потім його кинули до темного карцера, не давали два дні ні їсти, ні пити і знову повели на допит, а він тримався свого, мовляв, як було, так було, все ж таки якось було і ще ніколи так не було, щоб якось не було. Можливо, коли його потім передали до військового суду, з тим і поплентався під шибеницю.

- Тепер, подейкують, багатьох вішають і стріляють, - сказав один з конвоїрів. - Недавно нам читали на учбовому плацу наказ, що в Мотолі розстріляли запасного Кудрну. Буцімто Кудрна, коли прощався з дружиною в Бенешові, дуже розсердився на капітана, коли той вдарив шаблею його хлопчика, що сидів у жінки на руках. А політичних, то тих гурмом саджають. Ось у Моравії розстріляли одного редактора, а наш капітан говорив, нібито й усі інші до цього доскакаються.

- Все до пори, до часу, - двозначно кинув волонтер.

- Ваша правда, - відізвався капрал, - отим редакторам так і треба. Вони тільки народ підбурюють. Ось позаторік, коли я ще був єфрейтором, під моїм начальством служив один редактор. Він мене інакше не називав, як погибеллю армії, а коли я вчив його вільних вправ, аж його потом заливало, він завжди говорив: «Шануйте, будь ласка, в мені людину». Так ось, коли на казарменому подвір’ї було багато калюж і треба було робити «нідер», я й показав йому цю людину. Підвів його до однієї калюжі, і той шелегейда мусив у неї падати, аж вода бризкала, як у купальні. А після полудня все на ньому повинно було знову блищати, мундир мусив бути чистим, як на весілля. Отож він чистив, охкав та ще й буркотів. А на другий день знову був, як свиня, виваляний в болоті, а я стояв над ним і говорив: «Так що сильніше, пане редакторе, - погибель армії чи та ваша людина?» Справжній був інтеліґент.

Капрал тріумфуюче поглянув на волонтера і продовжував:

- Він втратив свої волонтерські нашивочки саме через свою інтеліґентність, бо писав до газет про знущання над солдатами. Але як тут з нього не знущатися, коли такий учений, а не вміє навіть затвор у гвинтівки розібрати, хоч йому це вдесяте пояснюють. Скомандуєш: «linksschaut»1, а він, мов навмисне, крутить своєю маківкою вправо і дивиться при цьому, як ворона. При карабінових прийомах не знає, за що раніше вхопитися: чи за ремінь, чи за патронташ. Ви йому показуєте, як повинна з’їхати рука по ременю вниз, а він вивалює на вас балухи, немов теля на нові ворота. Він навіть не знав, на якому плечі носять карабін, козиряв, як мавпа. А ті кроки і повороти при маршировках - так хай Господь милує.

____________________

1 Рівняйся наліво (нім.).

Коли була команда обертатись, йому було байдуже, через яку костомаху це робити: чап, чап, чап, пер ще шість кроків уперед, аж потім обертався, як півень на рожні, і при цьому тримав крок, як подагрик, або підтанцьовував - точнісінько тобі стара шльондра на празнику.

Капрал сплюнув:

- Йому дали навмисне дуже заржавілий карабін, аби навчився чистити. Отож тер його, як пес сучку, але коли б навіть купив пряжі ще на два кіля більше, то все одно нічого б не вийшло. Чим більше він його чистив, тим було гірше - залізо ще більше ржавіло, а при рапорті цей карабін переходив з рук у руки, і всі не могли надивуватися. Адже це сама іржа. Наш капітан бувало йому говорив: «З вас, пане редакторе, ніколи не буде вояки. Ідіть краще повістеся з сорому, годі даремно хліб солдатський жерти». А той з-під своїх окулярчиків лише сліпаками блимав. Для нього було великим святом, коли обходилося без суворого карцера або казарменого арешту. В такий день він звичайно пописував до газет ті свої статейки про знущання над солдатами. Якось зробили у нього в чамайдані обшук. Тож мав він там усяких книжок - одна радість. Усе про роззброєння та про мир між народами. За це він помарширував аж у гарнізонну тюрму, і від того часу ми з ним вже не тріпали собі нервів. Аж ось несподівано він знову з’явився в канцелярії, посадили його пайки виписувати, аби не зустрічався з солдатами. Ось так і перевівся наш інтеліґент на циганський пшик. А міг бути хіба таким паном, коли б через свою глупу голову не втратив права волонтера. Лейтенантом міг би стати.