Слава ЗСУ!

- Одного разу в Пауздорфі, куди ми, сапери, пішли на вино, заварилася каша. Ми зразу ж тарах пляшкою у висячу лампу, і вже тримаємо такого мадярського харцизника за горло. Я, скориставшись з пітьми, хотів шмагонути його ременем по довбешці, а він раптом як закричить: «Тондо, так це я, Пуркрабек, з 16-ї крайової оборони».

Ще трохи, і була б сталася прикра помилка. Але ми добре відплатили тим мадярським паяцам біля Незіберського озера, на яке три тижні тому ходили подивитися. Там у сусідньому селі стоїть кулеметний підрозділ якоїсь гонведської частини, а ми випадково зайшли до корчми, де мадяри, як скажені, танцювали той свій чардаш і щосили дерли горлянки: «Uram, uram, biro uram»1 або «Lanok, lanok, lanok a faluba»2.

____________________

1 Пане, пане, пане суддя (угор.).

2 Дівчино, дівчино, дівчино з села (угор.).

Ми сіли навпроти них, поклали ремені перед собою на стіл і говоримо: «Постривайте, драбуги, ми вже вам дамо ляньок». А один з наших, Мейстршік, у якого лапа - мов та Біла Гора, виявив готовність піти потанцювати і в якогось їхнього псюки відібрати дівку з кола. А дівчата ж були до біса гарні, з товстими литками і задками, стегнаті та окаті. А з того, як ті мадярські махімети до них тулилися та лапали їх, було видно, що груди у дівульок повні, тверді, немов м’ячики, і ці шибайголовці їм дуже й дуже подобаються. Такі дівуньки на ярмарку не загубляться. Отож наш Мейстршік скочив у коло і хотів відібрати в одного гонведа найгарнішу дівку. Мадяр почав щось шварґоніти по-своєму, а Мейстршік йому з місця як зацідить по пиці, той так і запоров носом у землю. Тоді ми всі як по команді вхопили ремені, обкрутили їх навколо руки, щоб багнети не повилітали1, стрибнули між гонведів, а я вигукнув: «Винний чи невинний, лупцюй усіх підряд!» І все пішло як по маслу, наша взяла. Мадяри почали вистрибувати у вікна, а ми їх ловили за ноги і знову стягали до зали. Хто був не наш, той мався, як битий кіт у мішку. До цього вплутались їхній староста з жандармом, і вони дістали на церкву господню. Корчмар теж почухався там, де не свербіло, бо почав по-німецьки лаятися, ми, мовляв, перебаранчили усю забаву. Потім ми ще довго полювали на тих, хто хотів від нас у мишачу дірку сховатися. Одного їхнього унтера знайшли в сіні на горищі в якомусь хуторі аж унизу, під селом. Його зрадила дівчина, бо він танцював у корчмі з іншою. Задивилася вона на нашого Мейстршіка і пішла з ним угору по дорозі до Кірайгіди. Там попід лісом стоять сіносушарні. Затягнула його на сінник, а потім домагалася від нього п’ять крон, а наш Мейстршік замість цього дав їй по пиці. Він наздогнав нас аж біля самого табору і сказав, що він завжди думав, ніби мадярки страх які вогнисті, але та свиня, каже, лежала мов колода і безнастанно щось по-своєму цвенькала.

____________________

1 Австрійські солдати носили багнети коло пояса, у піхвах.

- Коротко кажучи, мадяри - голота, - закінчив старий сапер Водічка, на що Швейк зауважив:

- Не кожен мадяр винен в тому, що він мадяр.

- Як то не винен? - схвилювався Водічка. - Кожен винен, дурниці говориш. Ну я б тобі бажав, аби вони тебе колись впіймали у свої лапи, як це трапилося зі мною в перший день, коли я приїхав на курси. Ще того самого дня з полудня вони зігнали нас, як худобу, до школи, а один якийсь придуркуватий почав креслити і пояснювати нам, що таке бліндажі, як робляться фундаменти і як треба вимірювати. А хто, каже, цього до завтра не намалює, того замкнуть і зв’яжуть. «От бісового батька, - думаю, - та невже ж ти, Водічко, зголосився на фронті на ці курси не для того, щоб викрутитися від фронту, а щоб увечері малювати в якихось зошитах олівчиком, немов школярик?» Мене така лють взяла, що аж підкидало, а на того ідіота, який нам все те викладав, і глянути було гидко. Так би зі злості й потрощив усе на гамуз. Я й на вечірню каву не чекав, а скоріше пішов з табору до Кірайгіди, а з тієї люті тільки про те й думав, щоб знайти в місті якусь тиху діру, напитися там, зчинити галабурду, затопити комусь у пику і з заспокоєним серцем піти додому. Та що ж, людина стріляє, а Господь кулі носить. Там, над річкою, десь аж під городами, я справді знайшов такий шиночок, тихий, як капличка, наче створений для бешкету. Приматкобожилися там ще двоє відвідувачів. Розмовляли по-мадярськи, і це мене ще більше роз’юшило. Крім того, я скоріше і гірше впився, ніж думав. У запамороченні я навіть не помітив, що поруч є ще один шинок, куди в той час, поки я наливався, прийшло щось із восьмеро гусарів. Вони усі кинулися на мене, коли я першим відвідувачам затопив по халамизі. Ця гусарська наволоч так, кажу тобі, мене змордувала і так ганяла по усіх городах, що я аж над ранок доплентався додому і зараз же мусив піти в лазарет, де набрехав, нібито я впав у цегельню. Там мене цілий тиждень загортали в мокрі простирадла, щоб спина не гноїлася. Не бажай собі, чоловіче, потрапити до таких гультяїв. Це не люди, а худоба.