Слава ЗСУ!

- Випустіть мене!

- Ні, вони мене не випустять, - промовив він сам до себе. - Не випустять, та й годі. Я тут вже від шостої години ранку.

На нього раптом найшла щирість, він випростався і запитав Швейка:

- Чи не маєте випадково при собі ременя, щоб я міг покласти цьому край?

- Від усієї душі рад вам прислужитися, - відповів Швейк, знімаючи ремінь. - Я ще ніколи не бачив, як люди в камері вішаються на ремені. Прикро лише одне, - продовжував він, оглядаючись довкола, - що тут немає жодного гака. Ручка вікна вас не витримає. Хіба що повіситесь на нарах, стоячи навколішки, як це зробив один монах з Емаузького монастиря.

Той через якусь молоду єврейку повісився на розп’ятті. Мені дуже подобаються самовбивці, так що, будь ласка, починайте.

Хмурий панок поглянув на ремінь, який Швейк сунув йому в руку, шпурнув його в куток і заридав, розмазуючи сльози брудними руками і зойкаючи:

- В мене діточки, а я тут через пияцтво та розпусту! Мати Божа! Бідна моя жінка! Що мені скажуть на роботі? У мене діти, а я тут через пияцтво і розпусту, - і так далі без упину.

Врешті він нібито трохи втихомирився, підійшов до дверей і почав садити в них ногами і кулаками. За дверима почулися кроки і голос:

- Чого вам треба?

- Випустіть мене! - сказав він таким голосом, немовби втратив усе, що зв’язувало його з життям.

- Куди? - почулося з другого боку.

- На роботу, - відповів нещасний батько, чоловік, урядовець, п’яниця і розпусник.

За дверима розлігся регіт, страшенний регіт в тиші коридора, і кроки знову віддалилися.

- Мені здається, що той пан вас ненавидить, якщо так з вас глумиться, - обізвався Швейк, коли зневірений панок знову сів біля нього. - Такий наглядач, коли наливається злістю, може багато зробити, а коли ще гірше розлютиться, здатний на все. Не рипайтесь, якщо вже не хочете вішатись, і чекайте дальших подій. Правда, якщо ви урядовець, одружений і маєте діток, то це, безперечно, жахлива історія. Ви, коли я не помиляюся, мабуть, певні, що вас витурять з роботи?

- Цього вам не можу сказати, - зітхнув той, - бо й сам не пам’ятаю, що я виробляв. Знаю тільки, що мене звідкись викинули, і я хотів повернутися туди, щоб закурити сигару. А почалося все дуже добре. Начальник нашого відділу справляв іменини і запросив нас до одної винарні. Потім ми подалися ще до другої, до третьої, до четвертої, до п’ятої, до шостої, до сьомої, до восьмої, до дев’ятої…

- Чи не бажаєте, щоб я допоміг вам лічити? - спитав Швейк. - Я на цих справах добре розуміюся. Одного разу я за ніч відвідав 28 локалів. Але все було честь честю. Я ніде не випив більш, як по три кухлі пива.

- Одним словом, - продовжував нещасний підлеглий начальника, який з такою пишністю справляв свої іменини, - ми обійшли таким чином щось із дюжину різних шиночків і раптово помітили - нема нашого начальника. Загубився, хоч ми його прив’язали на мотузку і водили за собою, наче цуцика. Тоді ми вирушили скрізь його розшукувати, аж поки не розгубили одне одного, і я, зрештою, опинився в одній із нічних кав’ярень на Виноградах, в дуже пристойному місці, де й пив якусь наливку просто з пляшки. Що я робив потім - не пам’ятаю. Знаю тільки, що вже тут, у комісаріаті, два поліцаї, які мене сюди приставили, рапортували, нібито я був п’яний, як не боже створіння, розпусно поводився, побив одну даму, порізав цизориком чужий капелюх, який стягнув з вішалки, розігнав жіночу капелу, прилюдно обвинуватив оберкельнера в крадіжці двадцяти крон, розбив мармурову дошку стола, біля якого сидів, і навмисне плюнув незнайомому панові за сусіднім столиком у чорну каву. Більш нічого я не робив, принаймні не можу пригадати, аби я ще що-небудь встругнув.

Повірте мені, я порядна, інтеліґентна людина і ні про що інше, крім своєї родини, не думаю. Що ви на це все скажете? Я ж зовсім не бешкетник.

- Ви дуже намучилися, поки розбили мармурову дошку? - з цікавістю запитав Швейк замість відповіді. - Чи розгаратали її нараз?

- Одним махом, - відповів інтеліґентний пан.

- Тоді вам каюк, - меланхолійно промовив Швейк. - Вам доведуть, що ви наполегливо готувалися до цього. А кава незнайомого пана, в яку ви плюнули, була без рому чи з ромом? І, не чекаючи на відповідь, пояснив:

- Якщо вона була з ромом, то це гірше, бо дорожче. На суді все підраховують, зводять докупи, щоб потім натягти бодай на серйозний злочин.

- На суді… - збентежено прошепотів поважний батько родини і, похнюпивши голову, поринув у той неприємний стан, коли, як кажуть, людину жеруть докори сумління1.

____________________