Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
- І цієї до кінця не вмію, - зітхнув Швейк. - Знаю ще першу строфу з гімну «Де моя батьківщина»*, а потім «Ой, маршал Віндішґрец* і всі генерали рано-вранці до схід сонця війну розпочали» і ще кілька національних пісеньок, як, наприклад, «Боже, будь нам покровитель»*, «Як ми йшли до Яроміра»* і «Тисячу раз вітаємо тебе…»
Лікарі перезирнулися, і один із них запитав Швейка:
- Чи досліджували вже коли-небудь ваш психічний стан?
- На військовій службі, - урочисто і гордо відповів Швейк. - Мене, панове, лікарі офіційно визнали за вродженого ідіота.
- Мені здається, що ви симулянт, - розкричався на Швейка другий лікар.
- Ніякий я не симулянт, панове, - боронився Швейк. - Я найсправжнісінький ідіот, можете перевірити це в канцелярії 91-го полку в Чеських Будейовіцах або в команді в Карліні.
Старший з лікарів безнадійно махнув рукою і, вказуючи на Швейка, сказав до санітарів:
- Поверніть цій людині одяг і передайте його до третього відділення у першому коридорі, а потім один із вас хай повернеться і віднесе всі його документи до канцелярії. Та скажіть, аби там довго не длялися, щоб ми його якнайшвидше здихались.
Лікарі ще раз кинули вбивчий погляд на Швейка, який шанобливо задкував до дверей і чемно кланявся. На запитання одного із санітарів, що це за дурощі, він відповів:
- Я ж не одягнений, зовсім голий, і не хочу тим панам показувати нічого такого, що б дало їм привід подумати, буцімто я нечемний або грубий.
Відколи санітари дістали наказ повернути Швейкові його одяг, вони більше вже про нього не піклувалися, а звеліли одягатися, і один з них відвів його до третього відділення.
Поки в канцелярії оформляли документи про виписку з божевільні, Швейк мав нагоду протягом кількох днів робити свої глибокі спостереження. Розчаровані лікарі встановили діагноз, що він - недоумкуватий «симулянт».
Оскільки Швейка виписали перед обідом, виник невеликий скандал.
Швейк заявив, що коли вже когось і випихають з божевільні, то не мають права випихати без обіду.
Скандальну сцену припинив викликаний швейцаром поліцай, який відвів Швейка до поліційного комісаріату на Сальмовій вулиці.
Швейк у поліційному комісаріаті на Сальмовій вулиці
Після гарних сонячних днів у будинку для божевільних над Швейком знову нависла чорна хмара. Інспектор австро-угорської поліції Браун влаштував зустріч Швейкові з жорстокістю римських катів доби наймилішого імператора Нерона. Так само розлючено, як вони у свій час говорили: «Киньте цього негідника, християнина, левам», - інспектор Браун сказав:
- Киньте його за ґрати!
Ані слова більш, ані слова менш. Лише очі пана поліцейського інспектора Брауна заяскріли при цьому особливою протиприродною насолодою.
Швейк вклонився і з гідністю промовив:
- Я готовий, панове. Думаю, що «за ґрати», означає в камеру, а це не так вже й погано.
- Не дуже то у нас розперізуйтеся, - зауважив поліцай, на що Швейк відповів: - Я дуже скромна людина і буду вдячний за все, що ви для мене зробите.
В камері на нарах в апатичній позі сидів у задумі якийсь чоловік. Він, як по його очах було видно, не вірив у те, що скреготіння ключа в дверях може означати для нього вихід на волю.
- Моє шанування, добродію, - сказав Швейк, сідаючи біля нього на нари. - Чи не знаєте випадково, котра година?
- Я вже живу поза царством годин, - відповів замислений чоловік.
- Тут непогано, - продовжував розмову Швейк. - Ось і нари зроблено з гладенько обструганого дерева.
Серйозний панок не відповідав. Він встав і почав швидко ходити по невеличкому просторі між дверима і нарами, немовби поспішаючи щось врятувати.
Швейк тимчасом з цікавістю оглядав написи, видряпані на стінах. В одному з них якийсь в’язень обіцяв небові війну з поліцією не на життя, а на смерть. Текст гласив: «Начувайтеся! Влетить і вам». Інший в’язень написав: «Чхав я на вас, півні!»* Інший просто стверджував факт: «Я тут сидів 5 червня 19 13, і зі мною поводилися пристойно. Йозеф Маречек, крамар з Вршовіц». Але був тут і напис, що вражав своєю глибиною думки: «Змилосердься, великий Боже…» - а під цим: «Поцілуйте мене в ср…». Букви «ср…» були, однак, перекреслені, а збоку написано великими буквами «фалду».
Поруч якась поетична душа написала вірші:
Ой сиджу я із журбою та біля потоку та згадую під вербою свою чорнооку.
Панок, що бігав між дверима і нарами, немов змагаючись із марафонського бігу, нарешті зупинився, задиханий, знову сів на старе місце, стиснув голову в долонях і раптом заволав на все горло:
