Слава ЗСУ!

Надпоручник Лукаш вдячно поглянув на полковника, а той продовжував:

- Швейка призначаю до вас ротним ординарцем.

Полковник підвівся і, подаючи зблідлому надпоручникові руку, сказав:

- Отже, справу ліквідовано. Бажаю вам на Східному фронті подвигів і багато щастя. А як, може, ще колись побачимося, приходьте до нашого товариства, не уникайте нас, як колись у Будейовіцах…

Надпоручник Лукаш, йдучи додому, ввесь час повторював: «Ротний командир, ротний ординарець».

І перед ним ясно виринала постать Швейка.

Канцелярський фельдфебель Ванєк, коли надпоручник Лукаш наказав йому підшукати якогось нового денщика на місце Швейка, сказав:

- А я думав, що ви, пане оберлейтенанте, цілком вдоволені тим Швейком.

Але почувши, що полковник призначив Швейка ординарцем 11-ї роти, вигукнув: «Рятуй нас, Господи!»

* * *

В арештантському бараку за ґратами при дивізійному суді вставали, згідно з приписами, о 7-й годині ранку, приводили в порядок матраци, які валялися в поросі на підлозі. Нар не було. В довгому приміщенні за перегородкою, згідно з приписами, складали на сінник укривала. Ті, що скінчили роботу, здебільшого фронтовики, сиділи на лавках вздовж стіни або шукали воші та розповідали різні забавні пригоди. Швейк зі старим сапером Водічкою і декількома вояками з різних полків і частин сиділи на лавці під дверима.

- Погляньте, хлопці, - відізвався Водічка, - на цього мадяра, що біля вікна, як він, бісова челядь, молиться, аби для нього все добре закінчилося. Чи не роздерти б йому рило від вуха до вуха?

- Але ж це непогана людина, - сказав Швейк. - Він тут сидить, бо не хотів іти до війська. Як член якоїсь секти, він проти війни, не хоче нікого вбивати, і тому його замкнули. Він дотримується Божої заповіді, але тут йому цю Божу заповідь добре помажуть медом. Перед війною на Моравії жив якийсь пан Немрава. Так той, коли його призвали до армії, навіть не хотів узяти гвинтівки на плече. Носити якісь гвинтівки - це, мовляв, проти його переконань. За це його так посадили, аж мало не здох, а потім знову потягли до присяги. А він заявив, що присягати не буде, бо це проти його переконань. І таки витримав.

- Ну й дурень, - сказав старий сапер Водічка. - Він міг присягнути, а потім накласти великую купу на ту їхню присягу.

- Я вже тричі присягав, - заявив якийсь піхотинець, - і тричі сиджу за дезертирство. Не будь у мене лікарської посвідки, що п’ятнадцять років тому я в приступі божевілля уколошкав свою тітку, то, мабуть, мене б уже тричі застрелили на фронті. Але моя небіжка тітка завжди витягає мене з біди, і, нарешті, я, мабуть, все ж таки повернуся з цієї війни додому живий і здоровий.

- А заради чого ж ти, приятелю, - спитав Швейк, - уколошкав свою дядину?

- А заради якого біса людей вбивають? - відповів приємний чоловічок. - Кожен може здогадатися, що заради грошей. Ця баба мала п’ять ощадних книжок і якраз, коли я прийшов увесь обшарпаний і обдертий відвідати її, одержала проценти. Крім неї, я не мав жодної рідної душі на цілому Божому світі. Тому я і прийшов до неї просити, щоб вона мені допомогла, а вона, стерво, як почала, як почала: «Ти такий, каже, молодий, сильний, здоровий, - гайда робити!» Слово за словом - зчинилася сварка. Я її кілька разів так знехотя тріпнув коцюбою по голові і так розфалатав усю фізію, що наприкінці вже й сам не знав, чи це дядина, чи не дядина. Сиджу я біля неї на підлозі і без упину промовляю: «Дядина чи не дядина». Так мене другого дня знайшли біля неї сусіди. Потім я був у божевільні на Слупах. А коли нас уже перед війною представили в Богніце* на комісію, мене визнали здоровим і відправили до армії відслужувати пропущені роки.

Повз них пройшов з мітлою сухорлявий довгий вояка зі стурбованим виглядом.

- Це один учитель з останньої нашої маршки, - представив його єгер, що сидів біля Швейка. - Іде підмести біля себе. Це дуже порядна людина. Видумав один віршик і вскочив сюди.

- Ходіть-но сюди, пане абетко, - гукнув він воякові з мітлою. Той поважно підійшов до лавки.

- Повідай нам тут про ті воші.

Вояк з мітлою відкашлявся і почав:

У вошах фронт! Усе їх ловить військо. По нас усіх велика лізе вош. Пан генерал підскакує на ліжку, І він сорочку змінює також. В полку живеться вошам, як у раї. Вже й до капралів звикли - їм гаразд! Ось прусську вош так палко обнімає Австрійський франт, старий вошивець наш.

Змучений вояка-учитель присів на лавку і зітхнув: