Слава ЗСУ!

- На біса пережовувати без кінця одне й те ж? - сказав Швейк. - Мусимо виграти, і баста! А зараз мені час додому.

Швейк розрахувався і повернувся до своєї старої служниці пані Мюллерової. Вона дуже злякалася, коли побачила, що людина, яка відчиняє ключем двері, - сам Швейк.

- Я гадала, вельмишановний пан повернуться аж за кілька років, - сказала вона з вродженою щирістю. - Я тимчасом з милосердя взяла на квартиру одного швейцара з нічної кав’ярнi. У нас три рази був обшук, але нічого не знайшли і сказали, ви, мовляв, рафінований і вам уже амба.

Швейк мав нагоду тут же переконатися, що незнайомець влаштувався з усіма вигодами. Спав у його ліжку і був навіть досить благородний: вдоволився лише половиною, бо на другій вмостилося якесь довговолосе створіння, яке спало, обійнявши його з вдячності за шию. Частини чоловічого і жіночого гардеробу валялися впереміж навколо ліжка. З цього хаосу було видно, що швейцар нічної кав’ярні повернувся зі своєю дамою під мухою.

- Пане, - сказав Швейк, трясучи непроханого мешканця, - глядіть, так можете й обід проспати. Мені було б дуже неприємно, коли б про мене сказали, буцімто я вас викинув з хати аж тоді, коли вже обіду ніде не дістанеш.

Швейцар з нічної кав’ярні дуже розіспався і довго не міг второпати, що додому повернувся власник ліжка і пред’являє на нього свої права.

За звичаєм усіх швейцарів з нічних кав’ярень, цей пан пообіцяв віддухопелити кожного, хто наважиться його будити, і намірився спати далі.

Швейк тимчасом позбирав частини його гардеробу, приніс їх до постелі і, енергійно струснувши швейцара, сказав:

- Якщо ви не одягнетеся, я змушений буду викинути вас на вулицю в такому вигляді, як ви є. Для вас буде вигідніше вилетіти звідси одягненим.

- Я хотів поспати до восьмої вечора, - спантеличено промовив швейцар, натягаючи штани. - Я плачу за ліжко тій пані дві крони на день і маю право водити сюди панночок з кав’ярні. Маржено, вставай!

Пристібаючи комірець і зав’язуючи краватку, він вже достатньо очуняв і почав запевняти Швейка, буцімто нічна кав’ярня «Мімоза» одна з найбільш пристойних нічних кав’ярень, де можуть бувати лише дами, в яких жовтий білет у цілковитому порядку, і люб’язно запросив Швейка заходити туди.

Але його приятелька була зовсім невдоволена Швейком і вжила декілька аристократичних фраз. З них найбільш пристойною була: «Ти, архієрейська шкуро».

Після відходу непроханих гостей Швейк пішов порахуватися з панею Мюллеровою, але не знайшов жодних її слідів, крім клаптика паперу, на якому рукою пані Мюллерової було нашкрябано щось олівцем. Вона надзвичайно просто висловила свої думки щодо прикрої пригоди зі Швейковим ліжком, яке вона здала в тимчасове користування швейцарові нічної кав’ярні.

«Пробачте, мосьпане, я вас більше не побачу, бо кидаюся з вікна».

- Бреше! - сказав Швейк і почав чекати.

За півгодини до кухні вповзла нещасна пані Мюллерова, і з приголомшеного виразу її обличчя було видно, як вона прагне почути від Швейка слова розради.

- Якщо хочете стрибати, - сказав Швейк, - ідіть до кімнати, я там відчинив вікно. З кухонного вікна я б вам стрибати не радив, бо злетите в палісадник з трояндами, поламаєте кущі і змушені будете за все це платити, а з кімнатного вікна гарненько гепнетеся просто на хідник і, якщо матимете щастя, скрутите собі в’язи. Коли ж не пощастить і ви поламаєте лише ребра, руки й ноги, вам доведеться платити за лікарню.

Пані Мюллерова заридала, потихеньку вийшла до кімнати… зачинила вікно і, повернувшись, сказала:

- Протяг. А це недобре для ревматизму мосьпана.

Потім, постеливши і дбайливо прибравши, повернулася на кухню і зі слізьми на очах повідомила:

- Ті двоє цуценят, мосьпане, що були у нас на подвір’ї, здохли. А сенбернар втік, коли у нас був обшук.

- Господи Боже мій! - вигукнув Швейк. - Він може потрапити в гарну халепу. Його тепер напевно шукатиме поліція.

- Він вкусив пана поліцейського комісара, коли той під час обшуку витягав його з-під ліжка, - продовжувала Мюллерова. - Один з тих панів сказав, що під ліжком хтось сидить. І сенбернарові іменем закону було наказано вилізти звідти. Але той не послухав, і вони його витягнули силоміць.

Сенбернар хотів зжерти їх, потім вискочив у двері і більше не повернувся. Мене також розпитували, хто до нас ходить, чи не одержуємо якихось грошей з чужини. Потім ще робили натяки, нібито я дурна, бо я їм сказала, що гроші з-за кордону надходять зрідка, - останній раз від пана директора з Брно, завдаток шістдесят крон за ангорську кицьку, про яку ви давали оголошення до «Народної політики» і замість якої послали в ящику з-під фініків сліпе цуценя фокстер’єра.