Слава ЗСУ!

Швейк саме замовив собі рому вдруге, коли до кнайпи увійшов агент Бретшнейдер. Кинувши недбалим поглядом по порожній кнайпі і замовивши пива, він присів біля Швейка, чекаючи, що той скаже.

Швейк здійняв з вішалки якусь газету і, переглядаючи останню сторінку з оголошеннями, промовив:

- Дивіться-но, той Чімпера в Страшкові, будинок № 5, поштове відділення Рачінєвес, продає садибу з тринадцятьма моргами власного поля, поблизу є школа і залізниця.

Бретшнейдер нервово забарабанив пальцями по столу і звернувся до Швейка:

- Дуже дивуюся, чому вас, пане Швейку, цікавить та садиба.

- Ах, це ви, - промовив Швейк, подаючи йому руку. - Я вас зразу не впізнав, в мене дуже погана пам’ять. Востаннє, якщо не помиляюся, ми розлучилися в приймальні управління поліції. Що поробляєте з того часу, часто сюди заходите?

- Сьогодні я зайшов заради вас, - сказав Бретшнейдер. - В управлінні поліції мені сказали, що ви гендлюєте собаками. Мені потрібен гарний пінчер або шпіц чи щось подібне.

- Це я зможу вам розстаратися, - відповів Швейк. - Вам чистокровного чи якогось Бриська?

- Хотів би придбати чистокровного пса, - відповів Бретшнейдер.

- А поліцейського пса ви б не взяли? - запитав Швейк. - Такого, щоб вам зараз все вистежив і навів на сліди злочину.

Один різник у Вршовіцах* має такого пса. Він йому тягає візочок. Цей пес, як то кажуть, талант закопує.

- Я хотів би мати шпіца, - стримано, але вперто сказав Бретшнейдер. - Шпіца, який би не кусався.

- Отже, хочете беззубого шпіца? - спитав Швейк. - Знаю такого; в одного шинкаря в Дейвіцах*.

- То вже краще пінчерика, - нерішуче промимрив Бретшнейдер. Його кінологічні знання були в самому зачатку, і якби не цей наказ з управління поліції, він би ніколи нічого про псів так і не довідався.

Але наказ звучав точно, ясно і твердо: ближче познайомитися із Швейком на ґрунті його торгівлі псами. Для цієї мети Бретшнейдер мав право підібрати собі помічників і розпоряджатися грішми для купівлі собак.

- Пінчерики бувають і більші, і менші, - повідомив Швейк. - Є в мене на прикметі два менші і три більші. Всі п’ятеро, можна сказати, ручні. Можу їх вам щиро рекомендувати.

- Це мене б задовольнило, - заявив Бретшнейдер, - а скільки коштуватиме один?

- Залежить від розмірів, - відповів Швейк, - розмір тут має значення. Пінчер не теля. З пінчерами якраз навпаки: що менший, то дорожчий.

- Мене цікавлять більші, сторожові пси, - відповів Бретшнейдер, боячись надто зловживати таємним фондом державної поліції.

- Чудово! - сказав Швейк. - Великих можу вам продати по п’ятдесят крон, а ще більших по сорок п’ять. Але ми про одне забули: яких ви хочете, щенят чи старих і, крім того, псів чи сучок?

- Мені однаково, - відповів Бретшнейдер, для якого все це було непрохідними хащами. - Роздобудьте їх, а я завтра о сьомій годині вечора прийду по них. Будуть?

- Приходьте, будуть, - сухо відповів Швейк. - Але в такому разі я попросив би вас завдаток, тридцять крон.

- Будь ласка, - сказав Бретшнейдер, відраховуючи гроші, - а тепер вип’ємо по чвертці вина на моє конто.

Коли вони випили, Швейк теж замовив чвертку вина за свій рахунок. Бретшнейдер почав умовляти Швейка не боятися його, бо він, мовляв, сьогодні не на службі і тому з ним можна зараз говорити про політику.

Швейк заявив, що він ніколи в ресторанах про політику не говорить, до того ж, уся політика - це забава для маленьких дітей.

Бретшнейдер, навпаки, був більш революційних поглядів.

На його думку, кожна слабка держава приречена на загибель, і питав Швейка, як той дивиться на ці речі.

Швейк заявив, що він з державою ніколи не мав жодної справи, правда, одного разу йому довелося виховувати кволе щеня сенбернара, він годував його солдатськими сухарями, і воно також здохло.

Коли кожний з них вихилив по п’ятій чвертці, Бретшнейдер проголосив себе анархістом і спитав у Швейка поради, до котрої ж організації йому вступити.

Швейк розповів, що якось анархіст купив у нього на виплат за сто крон леонберґа, але останнього внеску так і не дав.

За шостою чверткою Бретшнейдер заговорив про революцію і висловився проти мобілізації, але Швейк нахилився до нього і шепнув на вухо:

- Щойно до локалю зайшов якийсь відвідувач, то краще мовчіть, бо можете мати з цього неприємності. Бачите ж, шинкарка вже плаче.

Пані Палівцева й насправді плакала на своєму стільці за шинквасом.

- Чого ви, хазяйко, плачете? - спитав Бретшнейдер. - За три місяці виграємо війну, буде амністія, і ваш чоловік повернеться. От тоді ми у вас нажлуктимося. Чи, може, ви не думаєте, що ми виграємо? - звернувся він до Швейка.