Слава ЗСУ!

А як же ж інакше?

Припертий до стінки чорно-жовтий хижак не витримав погляду невинної овечки Швейка, опустив очі на службові папери і сказав:

- Я цілком зрозумів би ваше захоплення, коли б воно було проявилося за інших обставин. Самі, однак, добре знаєте, що вас вів поліцай, і тому такий патріотичний вигук міг і мусив здатися громадянам скоріше іронічним, ніж серйозним.

- Якщо когось веде поліцай, це важка хвилина в житті людини. Але коли людина навіть в таку важку хвилину не забуває, що саме треба робити в часи війни, то, думаю, така людина не така то вже й погана.

Чорно-жовтий хижак загарчав і ще раз поглянув Швейкові у вічі.

Швейк відповів йому теплим поглядом невинних, м’яких, скромних і ніжних своїх очей.

Хвилину обидва дивилися пильно один на одного.

- Чорт вас бери, Швейку, - сказали нарешті чиновницькі бакенбарди, - але знайте, тільки-но ще раз потрапите сюди, я вас взагалі ні про що більш не питатиму, а помандруєте прямо до військового суду на Градчанах*. Зрозуміли?

Чиновник не спам’ятався, як Швейк підскочив до нього, поцілував руку і сказав:

- Хай вам Бог заплатить за все! Якщо ви потребуватимете колись чистокровного песика, будьте ласкаві звернутися до мене. Я торгую псами.

Ось так Швейк опинився знову на волі і на дорозі додому.

Він роздумував, чи не зайти ще до кнайпи «Під чашею», і кінець кінцем відчинив двері, через які недавно вийшов у супроводі агента Бретшнейдера.

У кнайпі панувала могильна тиша. Там сиділо кілька відвідувачів і між ними паламар костелу св. Аполлінарія.

Обличчя їхні були похмурі. За шинквасом сиділа шинкарка Палівцева і тупо дивилася на пивні крани.

- От я й повернувся, - весело промовив Швейк, - дайте-но мені кухоль пива. А де наш пан Палівець? Уже вдома?

Замість відповіді Палівцева почала плакати і, захлинаючись на кожному слові, простогнала:

- Дали… йому… десять… років… тиждень тому…

- Бачите як, - сказав Швейк. - Вже на сім днів має менше.

- Він був такий обережний, - плакала Палівцева. - Він за це себе хвалив.

Відвідувачі в кнайпі вперто мовчали, немовби тут і досі блукав дух Палівця і радив їм бути ще обережнішими.

- Обережність - мати мудрості, - сказав Швейк, сідаючи до столу і беручися за кухоль пива, в піні якого утворилися дрібні дірочки: це впали сльози пані Палівцевої, коли вона несла пиво Швейкові. - Нинішні часи такі, бережи вуха, щоб не вкусила муха.

- Вчора у нас було два похорони, - звернув розмову на інше паламар св. Аполлінарія.

- Мабуть, хтось вмер, - сказав другий відвідувач, а третій спитав:

- А похорони були з катафалком?

- Цікаво знати, - сказав Швейк, - як виглядатимуть похорони військових під час цієї війни?

Відвідувачі встали, розрахувалися і тихо вийшли. Швейк залишився наодинці з панею Палівцевою.

- Я ніколи не думав, - сказав він, - щоб невинну людину могли засудити на десять років. А втім, колись одному невинному вліпили п’ять років. Таке я вже чув, але щоб на десять - це вже трохи переборщили.

- Та він же в усьому признався, - плакала Палівцева. - Як він тут говорив про мухи і про той портрет, так само повторив це і в управлінні поліції, і на суді. Я була на тому суді за свідка.

Але мені сказали, що я перебуваю в родинних зв’язках зі своїм чоловіком і можу відмовитися від свідчень. Я дуже налякалася тих родинних зв’язків, щоб, бува, чого не вийшло, і відмовилася свідчити. Ох, як подивився тоді на мене мій бідолашний старий.

Господи! Вмиратиму, а тих очей не забуду. А після вироку, коли його виводили, раптом вигукнув до них там у коридорі, немовби зовсім помикитився: «Хай живе вільна думка!»1

____________________

1Тут гра слів: «Вільна думка» - назва товариства невіруючих.

- А пан Бретшнейдер вже не ходить сюди? - спитав Швейк.

- Був тут кілька разів, - відповіла шинкарка. - Вип’є один-два кухлі пива, спитає мене, хто сюди ходить, і слухає розмови відвідувачів про футбол. Вони завжди, побачивши його, тільки і говорять про футбол. А його пересмикує від цього, ніби ось-ось сказиться і почне крутитися по підлозі.

За весь час піймав на гачок лише одного оббивальника з Пршічної вулиці.

- Уся справа в тренуванні, - зауважив Швейк. - А хіба той оббивальник був дурнуватий?

- Мабуть, як мій чоловік, - відповіла шинкарка, плачучи, - він його спитав, чи стріляв би він у сербів, а той відповів, що стріляти, мовляв, не вміє, лише раз був у тирі і прострелив там корону*. Потім ми усі чули, як Бретшнейдер сказав, витягаючи записну книжку: «Дивіться, знов гарна державна зрада», і вийшов з оббивальником з Пршічної вулиці, і той вже більше не повернувся. - Їх, мабуть, багато не повернеться, - промовив Швейк, - дайте-но мені рому.